Грегерс. Так. Тільки це мені й залишилося з твоєї ласки.
Верле. Хіба я покалічив твою душу, Грегерсе?
Грегерс. Ти покалічив усе моє життя. Я вже не кажу про матір… Але тобі я мушу дякувати, що терплю тепер докори совісті…
Верле. Ах, тепер уже і совість уражена!
Грегерс. Мені слід було виступити проти тебе ще тоді, коли ти ставив пастку лейтенантові Екдалю. Мені слід було попередити його, бо я почував, до чого йшлося.
Верле. Звичайно, тобі не слід було мовчати.
Грегерс. Я не наважився. Такий я був заляканий, боягузливий. Я страшенно боявся тебе… і тоді, і довгий час згодом.
Верле. Тепер, як видно, страх цей минув.
Грегерс. На щастя. Нашого гріха перед старим Екдалем, і мого, і… інших осіб, не загладити ніколи. Але Яльмара я можу ще визволити з цієї брехні, облуди, в яких він заплутався і йде до загину.
Верле. І ти гадаєш, що цим ти зробиш добре діло?
Грегерс. Так, я певен.
Верле. Ти, здається, вважаєш фотографа Екдаля людиною, яка здатна подякувати тобі за таку дружню послугу?
Грегерс. Атож! Він така людина.
Верле. Гм… Побачимо.
Грегерс. І крім того, якщо мені взагалі жити на світі, я мушу знайти ліки для своєї хворої совісті.
Верле. їй ніколи не одужати. У тебе з дитячих років хвора совість. Це ти успадкував від матері, Грегерсе… Іншої спадщини вона тобі не залишила.
Грегерс (зневажливо, з посмішкою). Ти все ще не можеш змиритися з тим, що промахнувся, сподіваючись узяти за нею великий капітал?
Верле. Не варто відхилятися… Отже, ти маєш твердий намір навести фотографа Екдаля на слід, який вважаєш вірним?
Грегерс. Так, це мій твердий намір.
Верле. Ну, в такому разі я міг би й не підніматися сюди. Мабуть, марно тебе й питати, чи згоден ти повернутися додому, до мене?
Грегерс. Так, марно.
Верле. Ідо фірми, мабуть, теж не захочеш вступити?
Грегерс. Ні.
Верле. Прекрасно. Але оскільки я збираюся тепер вдруге одружитися, нам треба зробити поділ.
Грегерс (жваво). Ні, я не бажаю цього.
Верле. Ти не бажаєш?
Грегерс. Совість мені не дозволяє.
Верле (помовчавши). Ти знову поїдеш на завод?
Грегерс. Ні. Я вважаю, що більше не служу в тебе.
Верле. Але що ж ти маєш намір робити?
Грегерс. Досягнути мети, яку собі поставив. Більше нічого поки що.
Верле. Добре, а потім? З чого ти житимеш?
Грегерс. У мене є деякі заощадження.
Верле. Та чи надовго їх вистачить?
Грегерс. На мій вік вистачить, я гадаю.
Верле. Що ти цим хочеш сказати?
Грегерс. Більше я відповідати тобі не буду.
Верле. То прощавай, Грегерсе.
Грегерс. Прощавай.
Верле виходить.
Яльмар (виглядаючи з вітальні). Пішов, чи що?
Грегерс. Пішов.
Яльмар і Реллінг входять.
Гіна і Гедвіг теж приходять з кухні.
Реллінг. Пропав наш сніданок.
Грегерс. Одягайся, Яльмаре, нам з тобою треба зробити довгу прогулянку.
Яльмар. Дуже радий. А чого приходив твій батько? Щось відносно мене?
Грегерс. Підемо, тоді й поговоримо. Я зайду до себе накинути пальто. (Виходить.)
Гіна. Не йди з ним, Екдалю!
Реллінг. Ія кажу — не йди. Залишайся з нами.
Яльмар (бере капелюх і пальто). Ще чого! Друг юності відчуває потребу вилити передо мною свою душу!..
Реллінг. Та хай йому чорт, чи ти не бачиш, що він не при своєму розумі, з глузду з'їхав, божевільний.
Гіна. Чуєш? І мати його теж була придуркувата.
Яльмар. Тим більше йому потрібна дружня увага. (До Гіни.) Не запізнись, гляди, з обідом. Прощавайте поки що. (Виходить.)
Реллінг. Ото досада, що цей чоловік не провалився крізь землю там де-небудь у шахтах!
Гіна. Господи!.. Що це ви говорите!
Реллінг (бурмоче). Та в мене щодо цього свої міркування.
Гіна. Ви справді думаєте, що молодий Верле божевільний?
Реллінг. На жаль, ні. Він не більше божевільний, ніж багато інших людей довкола нас. Але з ним все-таки щось не гаразд, це вірно.
Гіна. Що ж з ним таке?
Реллінг. А ось що, фру Екдаль: він одержимий на гарячку чесності.
Гіна. Гарячку чесності?
Гедвіг. Хіба є така хвороба?
Реллінг. Та-ак, це наша національна хвороба. Але проявляється вона лише спорадично. (Киваючи Пні.) Спасибі за сніданок! (Виходить.).
Гіна (збентежено ходить по кімнаті). Ах, цей Грегерс Верле!.. Завжди він був… таким пострахом.
Гедвіг (стоячи біля столу, допитливо дивиться на матір). Як усе це дивно.