Яльмар. До біди!
Реллінг. Так. Вона й себе може зробити нещасною… та, чого доброго, й інших.
Гіна. Та звідки ви це знаєте, Реллінг?
Яльмар. Щось з очима?…
Реллінг. Не в очах тут справа. Але Гедвіг у небезпечному віці. Хіба мало які дурниці можуть спасти їй на думку.
Гіна. Так, уявіть, на неї таки й находить! Вигадала якусь погану гру з вогнем на кухні. Каже, що в пожежу грається. Я вже й так усе боюся, щоб не спалила, бува, будинку.
Реллінг. Ось бачите. Я так і знав.
Грегерс (до Реллінга). Але чим же ви це поясните?
Реллінг (понуро). У неї перехідний вік, шановний.
Яльмар. Поки у неї є батько!.. Поки я не заплющив очей!
Стукіт у вхідні двері.
Гіна. Тсс, Екдалю, хтось прийшов. (Гукає.) Увійдіть!
Входить фру Сьорбю, у верхньому одязі.
Фру Сьорбю. Добрий вечір!
Гіна (йдучи їй назустріч). Ах, це ти, Берто!..
Фру Сьорбю. Власною персоною. Але, мабуть, я не в пору?
Яльмар. Та крий Боже! Вісниця з такого дому…
Фру Сьорбю (до Гіни). Правду кажучи, я не сподівалася, що застану вдома чоловіків, і забігла до тебе на хвилинку побазікати і попрощатись.
Гіна. Он що?… Ти виїздиш?
Фру Сьорбю. Так, завтра вранці… до Гірської долини. Пан Верле поїхав туди сьогодні по обіді. (Мимохідь до Грегерса.) Можу передати вам вітання від нього.
Гіна. Та як же це так?
Яльмар. То пан Верле поїхав? І ви тепер за ним?
Фру Сьорбю. Так. Що ви на це скажете, Екдалю?
Яльмар. Скажу: бережіться!
Грегерс. Я тобі поясню, в чому річ. Батько мій одружується з фру Сьорбю.
Яльмар. Одружується з нею!
Гіна. Ну нарешті, Берто!
Реллінг (не цілком твердим голосом). Ну це все ж таки неправда?
Фру Сьорбю. Ні, любий Реллінг, щира правда.
Реллінг. Ви знову хочете вийти заміж?
Фру Сьорбю. Так, видно, до цього йдеться. Верле уже заготовив усі папери. Весілля справимо тихе, там, на заводі.
Грегерс. То дозвольте мені, як доброму пасинкові, побажати вам щастя.
Фру Сьорбю. Дякую, якщо ви це говорите щиро. Я сподіваюсь, що в цьому шлюбі ми обоє будемо щасливі — і Верле, і я.
Реллінг. Цілком можете сподіватися. Комерсант Верле ніколи не напивається п'яний, наскільки я знаю, і не має звички бити своїх жінок, як небіжчик коновал.
Фру Сьорбю. Ах, дайте мертвим спокій. І у Сьорбю були свої хороші риси.
Реллінг. У комерсанта Верле, я гадаю, знайдеться їх трохи більше.
Фру Сьорбю. Він принаймні не занапастив того кращого, що в ньому є. А той, хто це зробив, нехай на себе нарікає.
Реллінг. Загуляємо ж ми сьогодні з Мольвіком!
Фру Сьорбю. Не треба, Реллінгу. Ну прошу, заради мене.
Реллінг. Іншого нічого не залишається. (До Яльмара.) Ходімо і ти з нами.
Гіна. Ні, вже Яльмар вам не товариш у ваших карамболях!
Яльмар (сердито, півголосом). Та помовч ти!
Реллінг. Прощавайте, фру… Верле! (Виходить.)
Грегерс (до фру Сьорбю). Ви, як видно, досить близько знайомі з лікарем Реллінгом?
Фру Сьорбю. Так, ми давні знайомі. Був час, коли з ним могло дійти і… до серйозного.
Грегерс. Щастя ваше, мабуть, що не дійшло.
Фру Сьорбю. Ще б пак. Але я завжди була обережна, не піддавалася захопленням. Жінці не можна бути необачною у таких випадках.
Грегерс. А ви не боїтесь, що я шепну батькові про це давнє знайомство?
Фру Сьорбю. Ви думаєте, я сама давно не розповіла йому?
Грегерс. Он як?
Фру Сьорбю. Ваш батько знає все до найменшої подробиці, що тільки можуть сказати про мене з деякою підставою добрі люди. Я сама розповіла йому про все одразу ж, тільки-но він натякнув мені про свої наміри.
Грегерс. Виходить, ви відвертіші, ніж інші.
Фру Сьорбю. Я завжди була відвертою. Це нам, жінкам, більше з руки.
Яльмар. Що ти на це скажеш, Гіно?
Гіна. Що ж, жінки бувають різні. Одна так міркує, друга інакше.
Фру Сьорбю. Ну, Гіно, по-моєму, найрозумніше робити так, як я. І Верле так само нічого не затаїв од мене про своє минуле. Саме це нас і зв'язало тісніше. Тепер він може говорити зі мною про все, не криючись, щиросердно, як дитина. А якраз це йому ніколи не вдавалося раніше. Він, такий квітучий мужчина, яким був колись, протягом усієї своєї молодості, усіх кращих своїх років тільки й чув самі докори. Та ще частенько без ніякого приводу… за самою лише підозрою, уявою… наскільки мені відомо.