Гіна. Фі, Екдалю, не говори так, ради Бога!
Грегерс. Гм… Не будемо заглиблюватися в такі питання.
Яльмар. Але, з другого боку, я начебто все-таки бачу провідну руку долі. Адже Верле осліпне.
Гіна. Ну, це либонь ще не напевно.
Яльмар. Це поза всяким сумнівом. У всякому разі, не нам у цьому сумніватися. Саме в цьому факті і полягає справедлива відплата. Він свого часу наслав сліпоту на довірливого ближнього…
Грегерс. І не на одного, на жаль, а на багатьох.
Я л ь м ар. І ось тепер насувається невблаганна таємнича сила і осліпляє його самого.
Гіна. Ні, як ти можеш говорити такі речі! Просто аж страх бере!
Яльмар. Іноді корисно заглибитись у неосягнутий бік нашого існування.
Гедвіг у капелюшку і пальті, весела, задихана, вбігає з вхідних дверей.
Гіна. Ти вже повернулась?
Гедвіг. Так, мені не хотілося більше гуляти. І зате я зустріла когось біля воріт.
Яльмар. Певно, фру Сьорбю?
Гедвіг. Так.
Яльмар (ходячи по кімнаті туди і сюди). Сподіваюсь, зустрілися з нею востаннє.
Мовчанка.
Гедвіг (розгублено переводить очі з батька на матір і на Грегерса, силкуючись зрозуміти загальний настрій, потім підходить до Яльмара; пестячись). Тату!
Яльмар. Ну, чого тобі, Гедвіг?
Гедвіг. Фру Сьорбю щось мені принесла.
Яльмар (спиняється). Тобі?
Гедвіг. Подарунок на завтра.
Гіна. Берта завжди що-небудь дарує тобі на народження.
Яльмар. Який же це подарунок?
Гедвіг. Ні, сьогодні це секрет. А завтра вранці мама має покласти мені його на ліжко.
Яльмар. Ах, знову ці секрети поза моєю спиною!
Гедвіг (поквапно). Та ні, поглянь, будь ласка. Великий лист. (Виймає з кишені пальта лист.)
Яльмар. Ще й лист?
Гедвіг. Та тільки й всього! Інше, мабуть, потім буде. Але ти уяви — лист! Я ніколи ще не одержувала листів. На ньому так і написано: «Фрьокен Гедвіг Екдаль». Оце я фрьокен!
Яльмар. Покажи-но.
Гедвіг (простягає йому листа). Ось, дивись.
Яльмар. Почерк комерсанта Верле.
Гіна. Ти певен, Екдалю?
Яльмар. Сама поглянь.
Гіна. Отакої, багато я тямлю!
Яльмар. Гедвіг, можна мені розпечатати… і прочитати?
Гедвіг. Будь ласка, якщо хочеш.
Гіна. Ні, не сьогодні, Яльмаре. Адже це на завтра.
Гедвіг (тихо до матері). Ну дай же йому прочитати! Напевно, там щось хороше; тато зрадіє, і знову в нас буде весело.
Яльмар. Значить, можна розпечатати?
Гедвіг. Прошу, тату. Цікаво, що там таке!
Яльмар. Добре. (Розпечатує конверт, дістає листа, читає і ніяковіє.) Та що ж це таке?…
Гіна. Що там написано?
Гедвіг. Тату, та кажи скоріше!
Яльмар. Заждіть! (Перечитує листа, блідне, але стримується, говорить порівняно спокійно.) Це дарчий лист, Гедвіг.
Гедвіг. Що ти кажеш? Що ж мені дарують?
Яльмар. Читай сама.
Гедвіг йде до столу і читає біля лампи.
(Півголосом, стискаючи кулаки.) Очі! Очі! І цей лист!
Гедвіг (переживаючи читання). Але, мені здається, це дідусеві?…
Яльмар (бере у неї листа). Гіно… тобі це зрозуміло?
Гіна. Та я ж нічого не знаю. Скажи, у чому річ?
Яльмар. Комерсант Верле пише до Гедвіг, що її дідусеві більше не треба гнути спину над переписуванням паперів, і він буде з цього часу одержувати з контори по сто крон щомісяця…
Грегерс. Ага!
Гедвіг. Сто крон, мамо! Це я теж прочитала.
Гіна. Що ж, чудово для старого.
Яльмар. Сто крон, поки він їх потребує, тобто, значить — до кінця життя.
Гіна. Значить, він тепер забезпечений, бідолаха.
Я л ь м ар. А ось — найголовніше. Ти, мабуть, не дочитала, Гедвіг. Після смерті старого дар цей переходить до тебе.
Гедвіг. До мене? Усе?
Яльмар. Тобі забезпечується та сама пенсія на все твоє життя. Чуєш, Гіно?
Гіна. Чую, чую.
Гедвіг. Уяви — стільки грошей! (Термосить його.) Тату, тату, та хіба ти не радий?…
Яльмар (відхиляє її). Радий! (Ходить по кімнаті.) О, які горизонти, які перспективи розгортаються передо мною! Гедвіг!.. Це Гедвіг він так щедро забезпечує!
Гіна. Та завтра ж день її народження…
Гедвіг. Однаково тобі все дістанеться, тату. Адже я все віддаватиму тобі і мамі.
Яльмар. Мамі! Ще б пак!
Грегерс. Яльмаре, це тобі ставлять пастку.
Яльмар. Ти гадаєш? Знову пастка?
Грегерс. Ось що він сказав мені, коли був тут сьогодні вранці: Яльмар Екдаль не така людина, за яку ти його маєш…