Яльмар. Не така людина!..
Грегерс. І це ти побачиш, сказав він.
Яльмар. Так, побачиш, чи дам я заткнути собі рота грішми!
Гедвіг. Мамо, та що ж це таке?
Гіна. Іди до себе і скинь пальто.
Гедвіг мало не плачучи іде до кухні.
Грегерс. Так, Яльмаре, побачимо, хто мав рацію, він чи я.
Яльмар (поволі розриває папір навпіл, кладе обидві половинки на стіл і камеє). Ось моя відповідь.
Грегерс. Я цього сподівався.
Яльмар (підходить до Гіни, яка стоїть біля грубки, і говорить до неї глухо). А тепер ніяких таємниць більше. Якщо ти цілком порвала з ним, коли… покохала мене, — як ти це називаєш, — то чому ж він допоміг нам одружитися?
Гіна. Він, мабуть, думав, що проторує стежку і сюди в дім.
Яльмар. Тільки тому? Він не боявся певних наслідків?
Гіна. Я не розумію, про що ти говориш?
Яльмар. Я хочу знати, чи має твоя дитина право жити під моїм дахом.
Гіна (випростовується, блискаючи очима). І ти ще питаєш!
Яльмар. Скажи мені одне: Гедвіг — моя дочка… чи… Ну?
Гіна (дивиться на нього з холодною впертістю). Не знаю.
Яльмар (трохи тремтячим голосом). Ти цього не знаєш?
Гіна. Звідки я можу знати? Така, як я…
Яльмар (тихо, одвертаючись від неї). То мені нема чого більше робити в цьому домі.
Грегерс. Подумай гарненько, Яльмаре!
Яльмар (бере своє пальто). Тут нема чого більше думати такій людині, як я.
Грегерс. Ні, є, і навіть багато про що є подумати. Вам треба бути вкупі всім трьом, якщо ти хочеш піднестися до висоти самопожертви і всепрощення.
Яльмар. І підноситися не хочу! Ніколи! Ніколи! Де мій капелюх? (Бере капелюх.) Моє сімейне вогнище розсипалося порохом! (Вибухає сльозами.) Грегерсе! У мене більше нема дочки!
Гедвіг (відчиняє двері з кухні). Що ти кажеш? (Кидаючись до нього.) Тату, тату!
Гіна. Ну от!
Яльмар. Не підходь до мене, Гедвіг! Іди собі! Не можу тебе бачити! О, ці очі!.. Прощавайте! (Біжить до дверей.)
Гедвіг (чіпляючись за нього з криком). Ні! Не йди! Не кидай мене!
Гіна (кричить). Поглянь на дитину, Екдалю! Поглянь на дитину!
Яльмар. Не хочу! Не можу! Пустіть мене… геть звідси! (Виривається від Гедвіг і швидко виходить.)
Гедвіг (з блукаючим поглядом). Він кинув нас, мамо! Кинув! Він ніколи не повернеться до нас більше!
Гіна. Тільки не плач, Гедвіг! Тато повернеться!
Гедвіг (з риданнями кидається на диван). Ні, ні, він більше ніколи не повернеться до нас.
Грегерс. Чи вірите ви мені, що я хотів тільки добра, фру Екдаль?
Гіна. Можливо… Бог з вами!
Гедвіг (лежить на дивані). О, я помру! Не знесу цього! Що ж я йому зробила? Мамо, поверни його, поверни!
Гіна. Добре, добре. Тільки заспокойся. Я піду й пошукаю його. (Одягає накидку.) Може, він у Реллінга. Але ти не будеш лежати тут і ревти? Обіцяєш?
Гедвіг (здригається ридаючи). Не буду, тільки б він повернувся.
Грегерс (до Гіни, яка збирається вийти). Чи не краще дати йому спочатку перестраждати все, поки він остаточно переможе своє горе?
Гіна. Встигне потім. Насамперед треба заспокоїти дитину. (Виходить.)
Гедвіг (сідає і витирає очі). Тепер скажіть мені, що сталося. Чому тато не хоче мене й знати?
Грегерс. Вам поки що не треба питати про це. Виростете — дізнаєтесь.
Гедвіг (хлипає). Не можу ж я мучитись, аж поки виросту!..Та я вже догадуюсь, у чому річ… Може, я не справжня татова дочка.
Грегерс (тривожно). Як же це може бути?
Гедвіг. Може, мама знайшла мене. І ось тепер, певно, тато дізнався про це. Я читала одну таку історію.
Грегерс. Ну а коли б і так…
Гедвіг. То все одно, мені здається, це не повинно заважати татові любити мене, як колись. Ще навіть більше. Дику качку нам теж прислали в подарунок, а я все-таки страшенно люблю її.
Грегерс (намагаючись відвернути її увагу). Дику качку? Так, правда! Поговоримо трошки про дику качку.
Гедвіг. Бідна дика качка! Він і її більше бачити не хоче. Подумайте, він хотів скрутити їй в'язи!
Грегерс. Ну, цього він, напевно, не зробить!
Гедвіг. Але він так сказав. І це так негарно було з його боку! Я кожного вечора молюся за неї, щоб вона була жива й здорова.
Грегерс (дивиться на неї). Ви молитесь вечорами?
Гедвіг. Та-ак.