Грегерс. Хто ж вас привчив до цього?
Гедвіг. Я сама. Одного разу тато був дуже хворий і йому поставили п'явки на шию. І він сказав, що в нього смерть за плечима.
Грегерс. Ну?
Гедвіг. Я й почала молитися за нього, лягаючи спати. З того часу так і звикла.
Грегерс. А тепер молитесь і за дику качку?
Гедвіг. Авжеж. Мені здалося, що краще вже прихопити і її. Вона все хиріла спочатку.
Грегерс. Ви і ранками молитесь?
Гедвіг. Ні, ранками не молюсь.
Грегерс. А чому ж?
Гедвіг. Адже ранком видно, ну, якось і не страшно.
Грегерс. І ваш батько хотів скрутити в'язи дикій качці, яку ви так любите?
Гедвіг. Ні, він сказав, що це було б найкраще, але що він не зачепить її заради мене. І це було так мило з його боку.
Грегерс (підсовуючись до неї). Ну а якщо б ви добровільно пожертвували нею заради нього?
Гедвіг (підводячись). Дикою качкою!
Грегерс. Якби ви, заради нього, пожертвували добровільно найдорожчим своїм скарбом?
Гедвіг. Ви гадаєте, це б допомогло?
Грегерс. Спробуйте, Гедвіг.
Гедвіг (тихо, з сяючими очима). Так, я спробую.
Грегерс. А вистачить у вас відваги?
Гедвіг. Я попрошу дідуся застрелити її.
Грегерс. Ну і зробіть так. Але ні слова вашій матері!
Гедвіг. Чому?
Грегерс. Вона не зрозуміє вас.
Гедвіг. Дика качка?… Завтра ж уранці спробую.
Гіна повертається. Гедвіг кидається до неї.
Ти знайшла його, мамо?
Гіна. Ні, але мені сказали, що він заходив до Реллінга і потяг його із собою.
Грегерс. Напевно?
Гіна. Двірничка сказала. І Мольвік з ними подався.
Грегерс. І це тепер, коли йому потрібна була цілковита самотність для жорстокої душевної боротьби!..
Гіна (знімаючи накидку). Так, мужчини мужчинами і залишаються. Бог знає, куди його Реллінг потяг! Я забігала до мадам Еріксен — там їх нема.
Гедвіг (ковтаючи сльози). А якщо він не повернеться більше?
Грегерс. Повернеться. Завтра я йому принесу таку вісточку, що ви побачите, як він повернеться. Спіть спокійно, Гедвіг. Добраніч! (Виходить.)
Гедвіг (ридаючи, кидається матері на шию). Мамо, мамо!
Гіна (гладить її по спині і зітхає). Ох, ох, правду казав Реллінг. Так завжди буває, коли всякі божевільні лізуть тут зі своїми інтриганськими вимогами.
Дія п'ята
Павільйон Яльмара Екдаля. Сірий, холодний ранок. Шибки занесено мокрим снігом. Гіна у фартушку виходить з кухні з щіткою і ганчіркою і йде до дверей у вітальню. У той же час з вхідних дверей швидко входить Гедвіг.
Гіна (зупиняючись). Ну?
Гедвіг. Знаєш, мамо, він, здається, у Реллінга…
Гіна. Ось бачиш!
Гедвіг. Двірничка каже, чула, що Реллінг уночі двох притяг із собою.
Гіна. Я так і думала.
Гедвіг. Але що з того, коли він не хоче повернутися до нас.
Гіна. Ну то я піду хоч поговорю з ним.
Старий Екдаль у халаті й капцях з розкуреною люлькою виходить з дверей своєї кімнати.
Екдаль. Слухай, Яльмаре… Яльмара нема вдома?
Гіна. Нема, здається, пішов.
Екдаль. Так рано? Та ще в таку хуртовину? Ну що ж, будь ласка, — я можу зробити ранковий обхід і сам. (Відсуває з допомогою Гедвіг одну половинку дверей на горище і входить туди.)
Гедвіг засуває за ним двері.
Гедвіг (стиха). Подумай, мамо, що буде, коли бідолашний дідусь довідається, що тато хоче покинути нас.
Гіна. Годі дурниці верзти. Дідусеві й знати нічого не треба. Просто щастя, що його вчора не було вдома, коли знялася тут оця веремія.
Гедвіг. Так, але…
Входить Грегерс.
Грегерс. Ну? Розшукали його?
Гіна. Кажуть, внизу у Реллінга.
Грегерс. У Реллінга! То він справді ходив учора з цими панами?
Гіна. Мабуть, що так.
Грегерс. Але йому, навпаки, потрібна була самота, щоб серйозно зібратися з думками!..
Гіна. Вам добре так говорити.
Входить Реллінг.
Гедвіг (кидаючись назустріч йому). Тато у вас?
Гіна (водночас). У вас він?
Реллінг. Ну звичайно.
Гедвіг. І ви не сказали нам!
Реллінг. Так; я — тва-арюка! Але, по-перше, мені довелось морочитися з іншою тва-арюкою — з демонічною натурою, звичайно; а по-друге, я сам заспав.
Гіна. Що він каже сьогодні?
Реллінг. Та нічого не каже.
Гедвіг. Зовсім не розмовляє?
Реллінг. Ні пари з уст.
Грегерс. Так, так. Я все цілком розумію.
Гіна. Та що ж він робить?
Реллінг. Лежить на дивані і хропе.