Бетті. Але ти міг поговорити з ним і напоумити його…
Гільмар. На вулиці? Ні, красненько дякую. Та й взагалі, як сміє ця людина появлятись тут. Подивимось, чи не вгамують його трошки газети. Вибач, Бетті, але…
Бернік. Ти кажеш, газети? Невже ти чув уже що-не-будь таке?
Гільмар. Еге ж, не без того. Вийшовши від вас учора, я, заради своєї недуги, попрямував до клубу. І тільки-но я ввійшов, усі враз замовкли; значить, мова йшла про двох американців. Раптом входить цей нахаба редактор Гаммер і перед усіма, на весь голос вітає мене з поверненням кузена-багатія.
Бернік. Багатія?
Гільмар. Авжеж, він так і сказав. Я, певна річ, як і слід було, зміряв його поглядом і дав йому зрозуміти, що мені анічогісінько не відомо про багатство Йогана Теннесена. А він каже: «Он як? Дивно! В Америці звичайно щастить тим, кому є з чим почати, а ваш кузен, як відомо, поїхав туди не з порожніми руками».
Бернік. Гм! Зроби ти мені ласку…
Бетті (стурбовано). От бачиш, Карстене…
Гільмар. Як би там не було, я через цього суб'єкта не спав цілу ніч. А він собі походжає тут по вулицях, ніби нічого й не сталося. І чом він там не загинув? Просто нестерпно, якими живучими виявляються деякі люди!
Бетті. Господи, Гільмаре, що ти кажеш!
Гільмар. Нічого особливого. Як бачите — не зламав собі шию на залізниці, не попався в лабети каліфорнійському ведмедю або чорноногим індійцям… навіть не оскальпований… Ух, ось вони!
Бернік (кинувши погляд на вулицю). І Улаф з ними!
Гільмар. Ще б пак! Як не нагадати людям, що вони належать до першої сім'ї в місті. Погляньте, погляньте, он усі гультяї повискакували з аптеки, дивляться на них, перешіптуються. Ні, це рішуче не для моїх нервів. І як може людина за таких обставин високо тримати прапор ідеї?…
Бернік. Вони йдуть просто до нас. Слухай, Бетті, моє бажання — щоб ти була з ними якомога люб'язніша.
Бетті. Ти дозволяєш, Карстене?
Бернік. Так, так. І тебе теж прошу, Гільмаре. Сподіваюсь, вони тут не довго лишатимуться. І прошу, ми будемо в своєму колі, а тому жодних натяків; нам треба всіляко стерегтися, щоб якось не вразити їх.
Бетті. О, який ти великодушний, Карстене!
Бернік. Ну-ну, облишмо це!
Бетті. Ні, дай подякувати тобі і пробач мені, що я так погарячилася… Ти мав повне право…
Бернік. Годі, годі, кажу!
Гільмар. Ух!
Йоган Теннесен з Діною і слідом за ними Лона з Улафом входять у садок.
Лона. Добридень, добридень, любі мої!
Йоган. Скрізь побували, оглядали старі місця, Карстене.
Бернік. Так, так, багато змін, еге ж?
Лона. Скрізь позначається вікопомна корисна діяльність консула Берніка. Ми побували і в парку, який ти подарував місту.
Бернік. А, і там?
Лона. «Дар Карстена Берніка» — красується над входом. З усього видно, ти тут перша персона.
Йоган. І судна в тебе чудові. Я зустрівся з капітаном «Пальми», своїм давнім шкільним товаришем…
Лона. І ще ти спорудив новий будинок для школи. До речі, як я чула, місто завдячує тобі також газовим освітленням і водогоном.
Бернік. Треба ж служити суспільству, в якому живеш.
Лона. Так, це чудово, зятю; зате до чого ж відрадно бачити, як люди тебе цінують. Здається, я не з марнолюбних, та й то не могла втриматись і нагадала декому з наших співрозмовників, що ми рідня…
Гільмар. Ух!
Лона. Ти на це ухаєш?
Гільмар. Ні, я сказав: гм!..
Лона. Ну, та Бог з тобою, бідолахо. А ви, здається, зовсім самі сьогодні?
Бетті. Так, сьогодні ми самі.
Лона. Ми зустріли на площі декого з «високоморальних», вони, видко, страшенно кудись поспішали. Але ж нам ще не пощастило як слід поговорити. Вчора тут були ці три прокладачі нових шляхів, та ще цей пастор.
Гільмар. Ад'юнкт.
Лона. Я його зву пастором… Ну, що ви скажете про мою працю останніх п'ятнадцяти років? Хіба ж не молодець з нього вийшов? Хто б узнав у ньому тепер того навіженого, що втік з батьківщини?
Гільмар. Гм!
Йоган. Ну, Лоно, не вихваляйся надміру.
Лона. Коли ж є чим похвалитись! Та що там! Більше ж я нічого, нічогісінько корисного не зробила. Ну, та тільки завдяки цьому я вже маю право почувати себе не зайвою на світі. Так, Йогане, коли згадаєш, як ми там з тобою починали з чотирма порожніми лапами…
Гільмар. Руками!
Лона. Я кажу — лапами; не дуже чистенькі вони тоді були…