Яльмар. Ні. Ніякої флейти мені не треба. А от дай-но мені пістолет.
Гіна. Із собою хочеш узяти?
Яльмар. Так, мій заряджений пістолет.
Гіна (шукає його). Тут його нема, мабуть, старий узяв його із собою туди.
Яльмар. Він на горищі?
Гіна. Напевно там…
Яльмар. Гм… самотній старець! (Бере бутерброд, їсть і запиває кавою.)
Гіна. Якби ми не здали тієї кімнати, ти б міг перебратися туди.
Яльмар. Щоб я залишився під однією покрівлею? Ніколи! Ніколи!
Гіна. А чи не перебратися тобі на день, на два до вітальні? Там би тобі ніхто не заважав.
Яльмар. Ніколи. У цих стінах!..
Гіна. Ну, тоді вниз — до Реллінга з Мольвіком?
Яльмар. Не вимовляй цих імен! Досить мені згадати про них — шматок не лізе до горла. Ні, мабуть, доведеться мені в бурю і негоду стукати від дверей до дверей, шукаючи, де б нам зі старим батьком прихилити наші голови.
Гіна. Куди ж ти підеш без капелюха, Екдалю? Капелюха ж нема?
Яльмар. Ой, ці двоє негідників, вмістилище всіх пороків! А капелюх, звичайно, треба дістати. (Бере другий бутерброд.) Треба вжити заходів. Я ще не збираюся назавжди попрощатися з життям. (Шукає щось на таці.)
Гіна. Що ти шукаєш?
Яльмар. Масло.
Гіна. Масло — зараз подам. (Виходить до кухні.)
Яльмар (кричить їй наздогін). Та не турбуйся! Я можу задовольнитися і скоринкою черствого хліба.
Гіна (приносить масляничку). На ось. Свіженьке. (Наливає йому другу чашку кави.)
Яльмар сідає на диван, намащує масла на бутерброд, їсть і п'є деякий час мовчки.
Яльмар. Чи міг би я… без усяких чіплянь… з будь-чийого боку прожити там у вітальні день, другий?
Гіна. Та чудово, якщо тільки хочеш.
Яльмар. Тому що я не бачу ніякої можливості зібрати так одразу всі батькові речі.
Гіна. Та й треба ж спочатку сказати йому, що ти більше не хочеш жити з нами.
Яльмар (відсуваючи від себе чашку). Так, і це теж. Знову розпочинати усю цю мороку! Мені треба обміркувати… перепочити трохи… Не можу ж я взяти собі на плечі все одразу протягом одного дня.
Гіна. Та ще в таку негоду. Он як мете.
Яльмар (перекладаючи лист комерсанта Верле). Папірець, як бачу, все ще валяється тут.
Гіна. Я й не торкалась до нього.
Яльмар. Мене цей папірець, звичайно, не обходить.
Гіна. Та й я не збираюся з нього скористатися.
Яльмар. Але не варто все-таки, щоб він пропав у цій метушні… коли я почну переїздити.
Гіна. Я сховаю його, Екдалю.
Яльмар. Дар належить передусім батькові, його справа вирішити, хоче він прийняти чи ні.
Гіна (зітхає). Так, бідолашний дідусь…
Яльмар. Про всяк випадок… Де б дістати клею?
Гіна (йде до полиць). Ось тут ціла банка.
Яльмар. І пензлик.
Гіна. І пензлик тут. (Подає йому і те і друге.)
Яльмар (бере ножиці). Підклеїти папірцем… (Ріже і клеїть.) Я далекий від думки накласти руку на чуже добро… тим паче на добро неімущого старого, — та й інших теж. Ну от. Нехай полежить поки. Потім, коли підсохне, сховай. Я більше бачити не хочу цей документ. Ніколи!
Грегерс (входить; трохи здивовано). Що?… Ти тут сидиш, Яльмаре?
Яльмар (схоплюючись). Просто впав від утоми.
Грегерс. Однак снідав, як бачу.
Яльмар. Тіло теж ставить іноді свої вимоги.
Грегерс. Що ж ти вирішив?
Яльмар. Для такої людини, як я, іншого рішення бути не може. Я саме був зайнятий збиранням найнеобхідніших речей. А на це потрібен час — сам розумієш.
Гіна (починаючи втрачати терпець). То що ж — вітальню для тебе приготувати, чи складати речі в саквояж?
Яльмар (кинувши сердитий погляд на Грегерса). Складай… і приготуй.
Гіна (бере саквояж). Ну гаразд. То я покладу сорочку та інше. (Іде до вітальні і зачиняє за собою двері.)
Грегерс (після короткої паузи). От не думав я, що так закінчиться. Чи справді треба тобі йти з дому і від сім'ї?
Яльмар (неспокійно блукає по кімнаті). Що ж мені, по-твоєму, робити?… Я не створений, щоб бути нещасним, Грегерсе. Мені потрібні хороші, спокійні, мирні умови.
Грегерс. То чому ж тобі їх і не мати? Спробуй тільки. Мені здається, тепер тобі саме і є на чому побудувати… почати життя заново. Не забувай також, що ти маєш мету життя — твій винахід.
Яльмар. А, не кажи ти мені про винахід. Його, мабуть, не скоро діждешся.