Грегерс. Як?
Яльмар. Ну, та, Господи Боже мій, яких ще винаходів тобі від мене потрібно? Майже все уже винайшли інші до мене. З дня на день все важче придумати щось нове…
Грегерс. Таж ти стільки вже вклав праці в це.
Яльмар. О, це все безпутний Реллінг мене підбивав.
Грегерс. Реллінг?
Яльмар. Атож. Він перший сказав мені, що я здатний зробити якийсь надзвичайний винахід у фотографії.
Грегерс. Он як!.. То це Реллінг!
Яльмар. Я був такий щасливий, мене це так тішило… не стільки винахід сам по собі, скільки те, що Гедвіг так вірила в нього… вірила з усією силою і щирістю дитячої душі… Тобто я, дурний, уявляв, що вона вірить.
Грегерс. Невже ти припускаєш, що Гедвіг могла лукавити з тобою?
Яльмар. Ах, я тепер ладен припускати все, що завгодно. Гедвіг всьому на перешкоді. Вона стоїть мені тепер поперек дороги, заступає мені сонце життя.
Грегерс. Гедвіг! Це ти про неї говориш? Чим же вона може перешкодити тобі?
Яльмар (не відповідаючи на питання). Я до нестями любив цю дитину. Я був такий невимовно щасливий, коли бувало повертався додому, до свого убогого кутка, і вона бігла мені назустріч, мружачи свої милі оченята. Ах, я довірливий дурень! Я так невимовно любив її… І втішав себе фантазією, що й вона мені платить такою ж любов'ю.
Грегерс. Та хіба це, по-твоєму, була лише фантазія?
Яльмар. Звідки я знаю? Від Гіни я добитися нічого не можу. їй і не зрозуміти ідеального боку цього складного питання. Але перед тобою я відчуваю потребу вилити свою душу, Грегерсе. Мене гнітить жахливий сумнів… Мабуть, Гедвіг ніколи не любила мене щиро.
Грегерс. Можливо, ти матимеш переконливий доказ… (Прислухаючись.) Що це? Начебто качка кряче.
Яльмар. Так, кряче. Батько на горищі.
Грегерс. Ах, він там! (Прояснівши.) Кажу тобі, ти матимеш переконливий доказ, що бідолашна дівчина любить тебе!
Яльмар. Який там доказ вона мені може дати! Я не вірю більше ніяким запевненням з того боку.
Грегерс. Гедвіг, безперечно, непричетна до брехні.
Яльмар. Ах, Грегерсе, у цьому я саме й не певен, власне, це саме і невідомо. Хто знає, про що бувало шушукалися тут Гіна і ця фру Сьорбю? А Гедвіг завжди дослухалася. Мабуть, і дарчий лист оцей з'явився зовсім не так несподівано, негадано. Я начебто щось таке примічав.
Грегерс. Що за мана на тебе найшла!
Яльмар. У мене тільки полуда спала з очей. Побачиш, цей дарчий лист — лише початок. Фру Сьорбю завжди особливо обдаровувала Гедвіг, а тепер вона й поготів має всі можливості зробити для дівчинки все, що завгодно. Вони можуть відібрати її в мене, коли їм заманеться.
Грегерс. Ні за що в світі Гедвіг не піде від тебе.
Яльмар. Не будь такий певний. Якщо вони наобіцяють їй там усяких благ?… А я? Я так безмежно любив її! Я бачив найвище своє щастя в тому, щоб бережно провести її за руку через усе життя, як ведуть людину, що боїться темряви, через велику порожню кімнату!.. І тепер я до болю певний, що бідний фотограф з горища ніколи не користувався безроздільно її дитячою любов'ю. Вона просто вкралася йому в душу, намагалася жити у згоді з ним — до слушного часу.
Грегерс. Ти й сам цьому не віриш, Яльмаре.
Яльмар. І весь жах у тому, що я не знаю, чому вірити… І ніколи не знатиму. Та й у тебе чи є підстави сумніватися в тому, що я кажу? Хо-хо! Ти занадто покладаєшся на свої ідеальні вимоги, Грегерсе! А якщо ті прийдуть до неї… з повними руками… і крикнуть дівчинці: «Покинь його, у нас жде тебе справжнє життя…»
Грегерс (швидко). І що ж, по-твоєму?
Яльмар. А я б поставив їй запитання: «Гедвіг, чи згодна ти відмовитись від того життя заради мене?» (Іронічно сміється.) «Щиро вдячна», — почув би її відповідь!
На горищі лунає постріл.
Грегерс (голосно, радісно). Яльмаре!
Яльмар. Ну от! Знову він полює.
Гіна (входить). Ох, Екдалю! Знову, здається, дідусь сам там стріляє.
Яльмар. Я подивлюсь…
Грегерс (у радісному хвилюванні). Стривай! Ти знаєш, що це було?
Яльмар. Звичайно, знаю.
Грегерс. Ні, не знаєш. А я знаю. Це був доказ.
Яльмар. Який доказ?
Грегерс. Дитяча жертва. Гедвіг умовила твого батька застрелити дику качку!
Гіна. Та невже?…
Яльмар. Навіщо це?
Грегерс. Вона хотіла пожертвувати заради тебе найдорожчим своїм скарбом і тим повернути собі твою любов.
Яльмар (м'яко, схвильовано). Ах, люба дитинка…
Гіна. І треба ж таке вигадати!
Грегерс. Вона тільки й думала, як би то повернути твою любов, Яльмаре. їй здавалося, що вона жити без неї не може.