Гіна (стримуючи сльози). Сам тепер бачиш, Екдалю.
Яльмар. Гіно, де вона?
Гіна (хлипаючи). Бідолашна… мабуть, у кухню забилася.
Яльмар (іде і широко відчиняє двері до кухні). Гедвіг! Іди сюди! Іди до мене! (Зазирає на кухню.) Та її там нема.
Гіна. То в своїй комірчині, певно.
Яльмар (з другої кімнати). І там нема. (Повертається до павільйону.) Пішла чи що?
Гіна. Та ти ж не давав їй ніде приткнутися.
Яльмар. Коли б тільки швидше вона повернулася, щоб я міг як слід сказати їй!.. Ну тепер знову все буде гаразд, Грегерсе. Тепер я вірю, що ми можемо почати нове життя.
Грегерс (тихо). Я це знав. Відродження повинно було прийти через дитину.
Старий Екдаль виходить зі своєї кімнати у повній парадній формі, силкується причепити шаблю.
Яльмар (вражений). Батьку! Ти тут?!
Гіна. Ви, виходить, у себе в кімнаті стріляли?
Екдаль (сердито). То ти вже сам-один почав ходити на полювання, Яльмаре?
Яльмар (збентежено). То це не ти стріляв на горищі?
Екдаль. Я стріляв? Гм!..
Грегерс (кричить до Яльмара). Значить, вона сама застрелила дику качку!
Яльмар. Що ж це таке! (Кидається до дверей, розсуває їх, зазирає на горище і скрикує.) Гедвіг!
Гіна (теж: біжить до дверей). Господи, що там?
Яльмар (входить на горище). Вона лежить на підлозі!
Грегерс. Гедвіг лежить?! (Кидається за Яльмаром.)
Гіна (водночас). Гедвіг! (Теж: кидається на горище.) Ні, ні, ні!
Екдаль. Хо-хо! І вона туди ж — полювати!
Яльмар, Гіна і Грегерс виносять Гедвіг; у безсило повислій правій руці її затиснуто пістолет.
Яльмар (не в собі). Пістолет розрядився! Вона влучила в себе! Кличте людей! На допомогу!
Гіна (вибігає у вхідні двері й кричить вниз). Реллінгу! Реллінгу! Лікарю Реллінг! Біжіть до нас! Якомога швидше!
Яльмар і Грегерс кладуть Гедвіг на диван.
Екдаль (тихо). Ліс помстився.
Яльмар (навколішках перед Гедвіг). Вона зараз прийде до пам'яті. Вона опритомніє… Так, так.
Гіна (повертаючись). Куди вона влучила? Я нічого не бачу…
Вбігає Реллінг і слідом за ним Mольвік, він у фраку, але без жилета і без галстука.
Реллінг. Що тут скоїлось?
Гіна. Вони кажуть, Гедвіг застрелилась.
Яльмар. Сюди! Допоможи!
Реллінг. Застрелилась! (Відсуває стіл і починає оглядати Гедвіг.)
Яльмар (навколішках, зі страхом стежачи за ним). Адже не дуже небезпечно? Ні, Реллінг? І крові майже нема. Адже не дуже небезпечно?
Реллінг. Як це трапилося?
Яльмар. Хіба я знаю!..
Гіна. Вона хотіла застрелити дику качку.
Реллінг. Дику качку?
Яльмар. Мабуть, пістолет розрядився.
Реллінг. Гм… Так.
Екдаль. Ліс помстився. А я, проте, не боюся. (Виходить на горище і засуває за собою двері.)
Яльмар. Ну, Реллінгу… чого ж ти мовчиш?
Реллінг. Куля влучила в груди.
Яльмар. Але ж вона одужає?…
Реллінг. Хіба ти не бачиш — вона мертва.
Гіна (вибухаючи слізьми). Дитино моя, доню!..
Грегерс (хрипко). У безодні морській.
Яльмар (схоплюючись). Ні! Ні! Вона повинна жити! Реллінгу!.. ради Бога… хоч на хвилинку… хоч на секунду, щоб я встиг сказати їй, як безмежно я любив її завжди!
Реллінг. Просто в серце. Внутрішній крововилив. Моментальна смерть.
Яльмар. А я гнав її від себе, немов дикого звіра! І вона забилась на горище і вмерла з любові до мене! (Ридає.) Ніколи не поправити цього! Не сказати їй! (Заламуючи руки, кричить угору.) О ти, там!.. Якщо ти тільки є!.. Навіщо ти допустив це!
Гіна. Мовчи, мовчи, — не треба Бога хулити! Мабуть, ми були не гідні, щоб вона залишалася з нами.
Мольвік. Дівчинка не вмерла, а спить.
Реллінг. Дурниці.
Яльмар (стихає, підходить до дивана і, схрестивши руки, дивиться на Гедвіг.) Ось вона й лежить… тиха… нерухома!..
Реллінг (намагаючись вийняти пістолет). Ні, як міцно тримає…
Гіна. Облиште, Реллінгу, не ламайте їй пальчиків. Залиште їй левольвер.
Яльмар. Нехай забере із собою в могилу.
Гіна. Так, нехай. Але не можна ж дівчинці лежати тут напоказ. Треба її віднести до неї в комірчину. Берися, Екдалю.
Яльмар і Гіна беруть Гедвіг.
Яльмар. О, Гіно! Гіно! Як ти це витерпиш!
Гіна. Будемо помагати одне одному. Тепер нам нема чого ділити її.