Бернік. Я багатий, Лоно. Нехай Йоган поставить які завгодно вимоги.
Лона. Спробуй запропонувати йому грошей — почуєш, що він відповість!
Бернік. Хіба тобі відомі його наміри?
Лона. Ні. З учорашнього дня він усе мовчить. Він ніби враз перетворився на зрілого мужчину, так це на нього вплинуло.
Бернік. Я мушу поговорити з ним.
Лона. А ось і він.
Йоган входить з правого боку.
Бернік (ідучи йому назустріч). Йогане!..
Йоган (ухиляючись). Спершу я… Вчора вранці я дав тобі слово мовчати.
Бернік. Так.
Йоган. Але я тоді ще не знав…
Бернік. Йогане, дозволь мені в двох словах з'ясувати тобі суть справи…
Йоган. Не треба. Я і так все добре розумію. Справи фірми тоді похитнулись, я поїхав геть, і ти розпорядився моїм добрим ім'ям, тим більше що нікому було заступитись за нього… Ну, я не дуже звинувачую тебе. Ми обоє були молоді й легко дивились на життя. Але тепер мені потрібно, щоб правда виявилась; і твій обов'язок — розкрити все.
Бернік. А мені саме зараз потрібний весь мій моральний авторитет, і тому я не можу тепер розкрити все.
Йоган. Я маю на увазі не ті вигадки, які ти наплів про мене після мого від'їзду. Ти мусиш принести повинну в іншому. Діна буде моєю дружиною, і я хочу оселитися з нею тут, у місті.
Лона. Он що!
Бернік. З Діною! Одружитися з нею? І жити тут, у місті?
Йоган. Так, саме тут. Я хочу лишитись у місті на зло всім цим брехунам і наклепникам. Але вона не може бути моєю, поки ти не знімеш з мене обвинувачення.
Бернік. А ти подумав про те, що, коли я признаюся в одному, я тим самим признаюся і в другому? Ти скажеш — я можу по конторських книгах довести, що ніякої крадіжки не було. Але я цього не можу, книги велися на той час не так акуратно. Та якби й міг, то що б я виграв? Хіба я не виявився б щонайменше людиною, яка врятувалась один раз неправдою і потім протягом п'ятнадцяти років давала цій неправді і всьому іншому вкорінюватись, навіть не пробуючи перешкодити цьому? Ти не знаєш нашого суспільства, а то б ти розумів, що таке признання може тільки остаточно занапастити мене.
Йоган. На це я скажу тобі тільки одне: я хочу одружитися з дочкою мадам Дорф і жити з нею тут, у місті.
Бернік (витираючи піт з обличчя). Послухай, Йогане, і ти теж, Лоно. Моє становище зараз зовсім виняткове. Якщо цей удар впаде на мене саме зараз — я загинув, а разом зі мною загине й славна, забезпечена майбутність суспільства, яке все ж таки всіх нас породило й вигодувало…
Йоган. А якщо я не завдам тобі цього удару, я сам занапащу своє щастя і все своє майбутнє.
Лона. Далі, Карстене.
Бернік. То слухайте ж. Усе зв'язане з проектом залізниці, і справа це не така проста, як вам здається. Ви, мабуть, чули, що торік тут ішли розмови про приморську залізничну лінію. За неї було чимало впливових голосів і в місті, і в окрузі; особливо обстоювали її газети. Але я не допустив її будівництва, бо вона завдала б збитків нашому каботажному пароплавству.
Лона. А ти сам зацікавлений у процвітанні пароплавства?
Бернік. Так. Але моє незаплямоване ім'я, немов щит, захистило мене від усяких підозрінь. Утім, я особисто міг би перенести ці збитки, але для міста це було забагато. Спинились на проекті внутрішньої вітки. Коли це рішення було прийняте, я потай переконався в можливості провести вітку сюди, до нас.
Лона. Чому потай, Карстене?
Бернік. Ви чули про скуповування лісів, рудників і водоспадів?
Йоган. Так; це якась іногородня компанія.
Бернік. При теперішньому становищі всі ці володіння в різних руках не являють собою майже ніякої цінності; їх через це й продавали порівняно дешево. От якби відкласти купівлю до того, як підуть балачки про бічну вітку, — тоді власники загнули б нечувані ціни.
Лона. Ну добре; що ж далі?
Бернік. Тепер ми підходимо до того, що можна витлумачити по-різному і що в нашому суспільстві може не зашкодити тільки людині з високою, нічим не заплямованою репутацією.
Лона. А саме?
Бернік. Усі ці ділянки поскуповував я.
Лона. Ти?
Йоган. На свої кошти?
Бернік. Саме так. Тепер, якщо бічна вітка буде проведена, я — мільйонер, якщо ні, я розорений.
Лона. Ризикована справа, Карстене.
Бернік. Я ризикую всією своєю власністю.
Лона. Я не про власність. Але коли стане відомо, що…
Бернік. У цьому вся суть. Під захистом свого досі нічим не заплямованого імені я можу винести цю справу на власних плечах, довести її до кінця і сказати своїм співгромадянам: ось чим я ризикував для блага суспільства!
Лона. Суспільства?