Бернік. Так, і ні в кого не виникне сумніву, що мене спонукало до цього.
Лона. Однак тут є люди, які діяли більш одверто, ніж ти, без задніх думок і побічних міркувань.
Бернік. Хто?
Лона. Ну, звичайно, Руммель, Санстад і Вігелан.
Бернік. Щоб забезпечити їхню підтримку, довелося мені відкритись їм.
Лона. Ну, і…
Бернік. Вони виговорили собі п'яту частину баришів.
Лона. Ось вони, підпори суспільства!
Бернік. Та хіба ж не суспільство само примушує нас іти кривими шляхами? Чи з цього діла щось вийшло б, якби я діяв прямодушно? Усі кинулися б скуповувати землі і, перебиваючи один одному дорогу, діючи нарізно, остаточно все б зіпсували. Опріч мене, тут у місті немає нікого, хто б зумів провести таку велику справу. У нас тут узагалі ширшим діловим розмахом відзначаються тільки сім'ї, що сюди переселилися. Так от, моє сумління нічого мені не закидає. Тільки в моїх руках усі ці землі можуть стати справжнім благословенням для безлічі людей, яким вони дадуть шматок хліба.
Лона. В цьому розумінні ти, мабуть, маєш рацію, Карстене.
Йоган. Але ж я всієї цієї безлічі людей не знаю, а знаю тільки одне — що все моє щастя поставлене на карту.
Бернік. Як і добробут твого рідного міста! Якщо розкриються справи, які кинуть тінь на моє минуле, всі мої вороги з люттю на мене нападуть. Наше суспільство не прощає навіть юнацької легковажності. Почнуть копатися в моєму минулому, причепляться до тисяч дрібниць, перетлумачать усе під впливом нововідкритих фактів, і я впаду під тягарем пліток і наклепів. Від залізниці мені доведеться відступитись, а якщо я відступлюсь, справа провалиться, а я буду приречений на розорення і громадянську смерть.
Лона. Після всього, що ти зараз вислухав, тобі лишається тільки мовчати і їхати геть, Йогане.
Бернік. Так, так, Йогане.
Йоган. Добре, я поїду і мовчатиму, але я повернуся знов і тоді заговорю.
Бернік. Зоставайся там, Йогане, мовчи, і я готовий поділитися з тобою…
Йоган. Залиш свої гроші при собі! Віддай мені моє добре ім'я!
Бернік. Жертвуючи своїм?
Йоган. Влаштовуйся, як знаєш, зі своїм суспільством; я повинен здобути собі Діну, хочу її здобути і здобуду. Для цього я завтра ж поїду на «Індіанці»…
Бернік. На «Індіанці»?
Йоган. Так. Капітан погоджується взяти мене з собою. Кажу тобі, я їду, продам ферму, влаштую всі справи і за два місяці повернусь.
Бернік. І тоді відкриєш?…
Йоган. Винуватий нехай тоді сам візьме на себе свій гріх.
Бернік. Ти забуваєш, що мені в такому разі доведеться взяти на себе і той гріх, в якому я не винуватий!
Йоган. А хто п'ятнадцять років тому скористався цією обурливою чуткою?
Бернік. Ти доведеш мене до одчайдушних вчинків. І якщо ти заговориш, я всього зречуся. Скажу, що це змова проти мене, помста, хитрощі, щоб витягти в мене гроші.
Лона. Сором тобі, Карстене!
Бернік. Кажу вам, ви доводите мене до одчайдушних вчинків. Я боротимусь не на життя, а на смерть. Я всього, всього зречусь.
Йоган. У мене в руках два твоїх листи. Я знайшов їх у своєму чемодані серед інших паперів. Сьогодні вранці я їх перечитав; вони досить ясні.
Бернік. І ти їх покажеш?
Йоган. Якщо буде в цьому потреба.
Бернік. І за два місяці ти знов будеш тут?
Йоган. Сподіваюсь. Вітер попутний, за три тижні я буду в Нью-Йорку… якщо «Індіанка» не загине.
Бернік (здригнувшись). Загине? Навіщо їй гинути?
Йоган. І я тієї ж думки.
Бернік (ледве чутно). Загине?…
Йоган. Ну, Берніку, тепер я тебе попередив; постарайся за цей час уладнати справу. Прощавай! Можеш передати Бетті уклін від мене, хоч вона і прийняла мене не як сестра. А з Мартою я хочу попрощатись. Хай вона скаже Діні… Хай дасть мені слово… (Виходить наліво.)
Бернік (про себе). «Індіанка»?… (Раптом швидко до Лони.) Лоно! Не допускай цього!
Лона. Ти сам бачиш, Карстене, він мене більше не слухає. (Виходить наліво слідом за Йоганом.)
Бернік (дуже схвильований). Загине?…
Суднобудівник Еуне входить з правого боку.
Еуне. Вибачте, пане консул… Я не завадив?
Бернік (швидко обертаючись). Вам чого?
Еуне. Дозвольте мені одне запитання.
Бернік. Гаразд, тільки швидше. Яке?
Еуне. Мені хотілося б спитати: так-таки мене й звільнять безповоротно… якщо «Індіанка» завтра не відпливе?
Бернік. Ще чого? Вона ж готова до відплиття?
Еуне. Та воно так. Ну, а коли все-таки… мене напевне звільнять?
Бернік. Для чого ці марні запитання?
Еуне. Мені це дуже треба знати, пане консул. Дайте мені відповідь просто в вічі: мене тоді звільнять?