Бернік. Що ви хочете зробити?
З лівого боку входять Лона, Марта, Діна і Гільмар.
Бетті. Пане ад'юнкт, при всьому моєму бажанні я не змогла перешкодити йому…
Рерлун. Так я це зроблю, добродійко… Діно, ваші вчинки нерозсудливі, але я не дуже вас звинувачую. Надто довгий час ви лишалися без належної моральної підпори. Це я винний, що не запропонував її вам раніше.
Діна. Не треба! Не кажіть про це тепер.
Бетті. Що таке?
Рерлун. Саме тепер я й повинен заговорити, Діно, хоч ваша поведінка вчора й сьогодні дуже ускладнила моє завдання. Але заради вашого порятунку я ні на що не подивлюся. Пригадайте слово, яке я вам дав, пригадайте також, що ви обіцяли мені, коли я скажу, що настав час… Тепер я не смію більше відкладати, а тому… (Звертаючись до Погана.) Ця дівчина, яку ви переслідуєте, моя наречена!
Бетті. Що ви кажете?
Бернік. Діно!
Йоган. Вона? Ваша?…
Mарта. Ні, ні, Діно!
Лона. Це брехня!
Йоган. Діно, він правду говорить?
Діна (після невеличкої паузи). Так.
Рерлун. Сподіваюсь, це покладе край усім підступам спокусника. Хай дізнається все наше товариство про цей крок, вчинений мною для блага Діни. Маю тверду надію, що його не перетлумачать на зле. А тепер, добродійко, я гадаю, нам краще забрати її звідси і постаратись повернути мир її збентеженій душі.
Бетті. Так, ходімте. О Діно, яке це щастя для тебе!
Виходить наліво з Діною. Рерлун іде слідом.
Mарта. Прощай, Йогане! (Виходить.)
Гільмар (на дверях тераси). Гм… я б сказав!
Лона (провівши Діну поглядом). Не вішай носа, хлопче! Я зостанусь тут і буду стежити за пастором. (Виходить направо.)
Бернік. Йогане! Тепер не поїдеш на «Індіанці».
Йоган. Саме тепер поїду!
Бернік. То, значить, не повернешся?
Йоган. Повернусь.
Бернік. Після всього цього? Навіщо?
Йоган. Щоб помститися вам усім, щоб знищити, кого тільки зможу! (Виходить направо.)
Вігелан і управитель Крап виходять з кабінету Вершка.
Вігелан. Тепер усі папери в порядку, пане консул.
Бернік. Добре, добре…
Крап (стиха). Остаточно вирішено, що «Індіанка» завтра вирушає?
Бернік. Остаточно. (Іде до кабінету.)
Вігелан і Крап виходять направо. Гільмар прямує за ними, але в цю мить Улаф обережно вистромляє голову з дверей ліворуч.
Улаф. Дядечку! Дядечку Гільмаре!
Гільмар. Ух, це ти? Нащо зійшов униз? Ти ж під арештом!
Улаф (входячи в кімнату). Тсс!.. Дядечку Гільмаре, знаєш новину?
Гільмар. Так, знаю, тебе сьогодні відлупцювали!
Улаф (сердито дивлячись на кабінет батька). Більше йому не доведеться мене бити. А ти знаєш, що дядько Йоган завтра їде з американцями?
Гільмар. А тобі яке діло? Йди-но швидше до себе нагору.
Улаф. Можливо, і мені, дядечку, пощастить коли-небудь пополювати на буйволів.
Гільмар. Дурниці! Такий боягуз, як ти…
Улаф. Зажди! Завтра про щось дізнаєшся!..
Гільмар. Дурень! (Виходить через сад.)
Улаф, побачивши Крапа, що входить з правого боку, тікає назад у кімнату і зачиняє за собою двері. Крап підходить до кабінету Берніка і прочиняє двері.
Крап. Вибачте, що я знову прийшов, пане консул. Насувається шторм. (Мовчить з хвилину, чекаючи відповіді.) «Індіанка» все-таки піде?
Після невеличкої паузи з кабінету чути голос Берніка: ««Індіанка» все-таки піде». Крап, причинивши двері, виходить праворуч.
Дія четверта
Там же. Робочий стіл прибрано. Надвечірня пора; погода бурхлива; все більше сутеніє. Слуга запалює люстру. Служниці приносять квіти в горщиках, лампи, свічки і розставляють усе це на столах і тумбах уздовж стін. Руммель, у фраку, в рукавичках і білому галстуку, стоїть посеред зали і дає розпорядження.
Руммель (до слуги). Запалюйте свічки через одну, Якобе. Не треба надто святкового вигляду. Усе має бути ніби ненароком… І стільки квітів!.. Ну та нічого, нехай стоять. Немов і завжди так.
Бернік виходить зі свого кабінету.
Бернік (спиняючись на дверях). Що це означає?
Руммель. Ах, ти дома? (До слуг.) Ідіть поки що.
Слуги виходять наліво.
Бернік (входячи в залу). Руммель, та що це все означає?
Руммель. Це означає, що настала найурочистіша хвилина твого життя. Місто влаштовує сьогодні ввечері процесію на честь свого першого громадянина.