Гільмар. Так, коли доходить до маленької сутички зі стихіями… ух!
Крап (стоячи біля вікна). Процесія уже вступає в сад, пане консул.
Бернік. Тепер нехай ідуть.
Руммель. У саду повно людей.
Санстад. І по вулиці не пройти.
Руммель. Все місто на ногах, Берніку. Ну, справді, хвилююча мить!
Вігелан. Треба зустріти її смиренно, пане Руммель.
Руммель. Присутні всі спілки зі своїми прапорами. Яка процесія! А ось і комітет, з Рерлуном на чолі.
Бернік. Нехай тепер ідуть, кажу я.
Руммель. Але слухай, ти тепер такий зворушений…
Бернік. Ну і що ж?
Руммель. Я либонь не від того, щоб виступити замість тебе…
Бернік. Ні, дякую. Сьогодні я сам говоритиму.
Руммель. Так, а що сказати, ти знаєш?
Бернік. Не турбуйся, Руммель. Ось тепер я знаю, що сказати!
Тим часом музика замовкає. Розчиняються двері на терасу. Рєрлун входить на чолі комітету, за ним двоє слуг несуть закритий кошик. Уся зала заповнюється людьми. У саду й на вулиці незліченний натовп, над ним прапорці й прапори.
Рерлун. Високоповажаний пане консул! Із здивування, яке відбилося на вашому обличчі, я бачу, що ми ніби непрохані гості вторгаємось до вас, у вашу мирну домівку, де вас оточує ваша щаслива родина, віддані і діяльні друзі та співгромадяни. Але нас привело якнайщиріше бажання висловити вам наші почуття найглибшої поваги і пошани. Не вперше доводиться вам приймати висловлення таких почуттів, однак це вперше вшанування набирає таких широких розмірів. Багато разів ми висловлювали вам нашу подяку за ті міцні моральні підвалини, на яких ви, так би мовити, будуєте наше суспільство. Сьогодні ж ми вшановуємо вас особливо… як прозорливого, невтомного, безкорисливого, навіть самовідданого нашого громадянина, з ініціативи якого виникає підприємство, що обіцяє, на думку всіх компетентних осіб, дати могутній поштовх до дальшого розквіту, процвітання й добробуту нашого суспільства.
Численні голоси з натовпу. Браво! Браво!
Рерлун. Пане консул! Протягом багатьох років ви служили всьому нашому місту світлим прикладом. Я вже не згадую тут про ваше зразкове сімейне життя або про ваші бездоганні моральні принципи, — це теми для тихої, сердечної бесіди, а не для урочистої публічної промови. Я кажу про вашу громадську діяльність, яка у всіх перед очима. Ваші верфі випускають зразкові судна, що несуть свій прапор у всі моря світу. Численна й щаслива сім'я робітників вважає вас своїм рідним батьком. Створивши нові галузі промисловості, ви заклали основи добробуту сотень сімей. Одне слово, ви найголовніша підпора нашого суспільства в найвищому розумінні цього слова.
Численні голоси з натовпу. Браво! Браво!
Рерлун. Їв наш час особливо відрадно і втішно бачити ту чисту безкорисливість, якою позначена вся ваша діяльність. Тепер ви наміряєтесь дати нам — так чом не сказати про це прямо й відверто? — залізницю.
Численні голоси з натовпу. Браво! Браво!
Рерлун. Проте цьому підприємству судилося ще, очевидно, боротися з труднощами, що їх породжують вузькі й своєкорисливі міркування.
Голоси з натовпу. Слухайте! Слухайте!
Рерлун. Як стало відомо, певні особи, що не належать до нашого суспільства, випередивши наших працьовитих співгромадян, захопили в свої руки деякі переваги, які по праву мали б належати нашому місту.
Голоси з натовпу. Так, так! Слухайте!
Рерлун. Цей гідний жалю факт, безперечно, став і вам відомий, пане консул. Проте, незважаючи на це, ви неухильно йдете до вашої мети, пам'ятаючи, що істинному громадянинові своєї вітчизни не випадає дбати тільки про місцеві інтереси.
Голоси з натовпу. Гм!.. Ні! Ні! Так!.. Так!..
Рерлун. Отже, ми сьогодні вшановуємо вас як громадянина своєї держави, як таку людину, якою кожен мусив би бути. Хай процвітає ваше підприємство на благо суспільства, істинне і стале. Щоправда, залізниця може полегшити доступ до нас порочних елементів, зате вона ж може допомогти швидко й позбутись їх. Та й тепер ми не захищені від вторгнення таких порочних елементів ззовні. Але саме в тому, що в цей урочистий вечір ми, коли вірити чуткам, щасливо й швидше, ніж сподівались, позбулися деяких із них…
Голоси з натовпу. Тихше! Тихше!
Рерлун…у цьому я вбачаю добре знамення для вашого підприємства. А та обставина, що я зважився торкнутися цього тут, ясно доводить, що в домі, де ми знаходимось, моральні принципи стоять вище родинних зв'язків.
Голоси з натовпу. Слухайте! Браво!
Бернік (в той же час). Дозвольте мені…
Рерлун. Ще два слова, пане консул. Віддаючи стільки сил на благо нашого міста, ви, звичайно, були далекі від думки цим шляхом здобути будь-яку користь для себе особисто. Але ви не вправі відхилити від себе скромний доказ вдячності ваших співгромадян у таку знаменну мить, коли ми, за запевненнями людей тямущих, вступаємо в нову добу.