Бернік. Ія даю тобі слово, що ти ніколи більше не матимеш причин для цього. Учись і рости собі не як мій спадкоємець, а просто як майбутня людина, що знайде своє завдання у житті.
Улаф. І ти дозволиш мені бути, ким я хочу?
Бернік. Дозволю.
Улаф. Спасибі, тату. Ну, то я не хочу бути підпорою суспільства.
Бернік. Справді? Чому?
Улаф. Ні, це, мабуть, так нудно!
Бернік. Ти повинен бути сам собою, Улафе, все інше прийде згодом… А ви, Еуне…
Еуне. Знаю, пане Бернік, — я звільнений.
Бернік. Ні, ви залишитесь, Еуне, і… пробачте мені!
Еуне. Як? Адже «Індіанка» не йде сьогодні.
Бернік. Вона й завтра не піде. Я дав вам надто короткий строк. Треба буде ґрунтовніше оглянути судно.
Еуне. Слухаю, пане Бернік! Пустимо в хід нові машини!
Бернік. Дуже добре, але головне, щоб робота була виконана ґрунтовно і сумлінно. Багато що в нас потребує ґрунтовного й сумлінного перегляду. А тепер на добраніч, Еуне!
Еуне. На добраніч, пане консул. Спасибі, спасибі вам! (Виходить наліво.)
Бетті. Ну от, тепер всі пішли.
Бернік. І ми зосталися самі. Моє ім'я не палає більше вогненними літерами, і світло скрізь погасло…
Лона. А ти б хотів, щоб це все знов запалили?
Бернік. Ні за що в світі! До чого я дійшов! Ви жахнулися б, коли б дізнались. Я тепер ніби опам'ятався після дурману! Але я почуваю, що можу ще знову одужати і помолодшати. О, підійдіть ближче до мене! Ближче! Бетті! Улафе, хлопчику мій! І ти, Марто!.. Я ніби зовсім і не бачив тебе всі ці роки…
Лона. Ще б пак. У вашому суспільстві всі — в душі старі парубки. Ви жінок і не помічаєте.
Бернік. Правда твоя. І саме через це… Так, значить, це справа вирішена, Лоно, ти не поїдеш від нас?
Бетті. Так, не їдь, Лоно!
Лона. Ні, куди мені тепер їхати. Як я покину вас… молоду пару, що тільки-но збирається звити собі гніздечко? Така вже моя доля — бути названою матір'ю. Ми з тобою, Марто, дві старі тітки… Куди ти дивишся?
Марта. Як небо просвітліло! Як ясно над морем! Щастя супроводить «Пальму».
Лона. Щастя в неї на борту.
Бернік. А перед нами… перед нами довгий трудовий день; особливо це стосується мене. Та нехай він прийде. Тільки ви не залишайте мене, ви, віддані, правдиві жінки! У ці дні я зрозумів також, що справжні підпори суспільства — це ви, жінки!
Лона. Ну, знаєш, зятю, твоя мудрість дуже ненадійна! (Поклавши руку йому на плече, багатозначно.) Ні, дух правди і дух свободи — ось підпори суспільства!
ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Адвокат Гельмер.
Нора, його дружина.
Доктор Ранк.
Фру Лінне.
Приватний повірений Кроґстад.
Троє маленьких дітей Гельмерів.
Анна-Марія, їхня нянька.
Хатня служниця Гельмерів.
Посланець.
Дія відбувається в домі Гельмерів.
Дія перша
Затишна кімната, обладнана зі смаком, але недорогими меблями. У задній стіні двоє дверей: ті, що праворуч, ведуть до передпокою, ті, що ліворуч, — до кабінету Гельмера. Між тими дверима стоїть піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, а ближче до авансцени вікно. Біля вікна круглий стіл із стільцями й канапка. У правій боковій стіні, трохи далі у глибину, також двері, а ближче до авансцени — кахляна груба, біля неї кілька стільців і крісло-гойдалка. Між; грубою і цими боковими дверима стоїть столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляновими фігурками та іншими дрібничками. Невелика шафа з книжками в дуже гарних палітурках. На підлозі килим, у грубі палиться. Зимовий день.
У передпокої лунає дзвінок, ледь пізніше чути, як відчиняються двері. До кімнати, весело мугикаючи, заходить Нора. Вона у верхньому вбранні й несе цілий оберемок пакунків, які складає на стіл під правою стіною. Двері до передпокою вона не зачиняє, і там видно посланця, що приніс ялинку та кошика й саме віддає їх служниці, яка їм відчиняла.
Нора. Добре заховай ялинку, Гелено. Не треба, щоб діти бачили її до вечора, доки вона не буде прикрашена. (До посланця, виймаючи гаманець.) Скільки?
Посланець. П'ятдесят єре.
Нора. Ось крона. Ні, здачі не треба.
Посланець дякує і виходить. Нора зачиняє двері, вдоволено усміхаючись, роздягається. Потім витягає з кишені торбинку з мигдалевими тістечками і кілька з'їдає. Тоді обережно підходить до дверей кабінету свого чоловіка і прислухається.
Так, він удома. (Іде до столу, знов мугикаючи.)