Нора. Які ви бадьорі й веселі. І які у вас рум'яні щічки, наче яблука і троянди.
Діти одне поперед одного розповідають, як їм було надворі.
Вам було так весело? Це ж чудово. Он як, ти возив на санках Емі і Боба? Ти глянь, обох разом? Який ти гарний хлопчик, Іваре. О, дай мені потримати її. Мою милу лялечку! (Бере від няньки найменшу дівчинку і танцює з нею.) Так, так, мама потанцює і з Бобом. Що? Ви кидалися сніжками? Ох, шкода, що мене з вами не було! Ні, Анно-Маріє, дайте, хай я сама їх роздягну. Чуєте, дайте, це для мене втіха. А ви йдіть до кухні, бо закоцюбли, я ж бачу. Там на плиті стоїть для вас тепла кава.
Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, кидаючи їхні речі навсібіч, і слухає, що вони розповідають.
Он що? За вами біг великий пес? І не покусав вас? Ні, пси не кусають таких гарних дітей. Не заглядай у пакунки, Іваре! Що там таке? Ох, вам кортить дізнатися? Ні, ні, там бека. Що? Хочете гратися? У піжмурки? Добре, граймося в піжмурки. Першим ховається Боб. Я? Добре, нехай першою буду я.
Нора й діти, сміючись і весело галасуючи, граються у вітальні і в кімнаті праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гуртом забігають до вітальні й починають шукати матір, але не знаходять, чують її здавлений сміх, кидаються до столу, підіймають обрус і бачать її. Бурхлива радість. Нора вилазить з-під столу, вдає, що хоче їх злякати. Знову радість.
Тим часом у вхідні двері хтось стукає, але ніхто з них того стукоту не чує. Тоді ледь відчиняються двері з передпокою, і в них з'являється приватний повірений Кроґстад. Він вичікує. Нора з дітьми граються далі.
Кроґстад. Вибачте, фру Гельмер…
Нора (глухо скрикує, обертається і ледь підводиться). Ох! Чого ви хочете?
Кроґстад. Вибачте, вхідні двері були прочинені, хтось, мабуть, забув їх замкнути…
Нора (випростується). Мого чоловіка немає вдома, пане Кроґстаде.
Кроґстад. Я знаю.
Нора. Знаєте? То чого ж ви хочете?
Кроґстад. Перекинутися словом із вами.
Нора. Із… (Тихо до дітей.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядько не зробить мені нічого поганого. Коли він піде, ми знов будемо гратися. (Відводить дітей до кімнати ліворуч і зачиняє за ними двері. Стурбованим голосом.) Ви хочете поговорити зі мною?
Кроґстад. Так.
Нора. Сьогодні?… Але ж це ще не перше число…
Кроґстад. Ні, сьогодні Святвечір. І від вас самих залежить, чи він буде радісний, чи ні.
Нора. Чого ви хочете? Я зовсім не можу сьогодні…
Кроґстад. Поки що не говорімо про це. Є ще й інша справа. У вас знайдеться вільна хвилина?
Нора. Знайдеться, хоч…
Кроґстад. Добре. Я сидів у ресторані Ульсена і бачив, як ваш чоловік ішов вулицею…
Нора. Так.
Кроґстад. З дамою.
Нора. Ну, то й що?
Кроґстад. Дозвольте вас запитати, то була не фру Лінне?
Нора. Так, вона.
Кроґстад. Щойно приїхала до міста?
Нора. Так, сьогодні.
Кроґстад. Вона ваша близька товаришка?
Нора. Так. Але я не бачу…
Кроґстад. Я також колись був знайомий із нею.
Нора. Я знаю.
Кроґстад. Невже? То вам про все відомо. Я так і думав. Отож не буду розводитись, а запитаю вас навпростець: фру Лінне матиме посаду в Акціонерному банку?
Нора. Як ви смієте випитувати мене, Кроґстаде, ви, підлеглий мого чоловіка? Але якщо ви вже запитали, то знайте: так, фру Лінне матиме посаду. І посприяла цьому я, пане Кроґстад. Так і знайте.
Кроґстад. Отже, я не помилився у своїх розрахунках.
Нора (ходить по кімнаті). Я гадаю, що нам усе-таки можна мати якийсь вплив. Те, що хтось народився жінкою, зовсім не означає… І людині в становищі підлеглого, пане Кроґстад, чіпати того, хто… гм…
Кроґстад. Хто має вплив?
Нора. Саме так.
Кроґстад (міняючи тон). Фру Гельмер, може, ви були б такі ласкаві й застосували свій вплив на мою користь?
Нора. Як це? Що ви маєте на думці?
Кроґстад. Може, ви були б такі ласкаві й потурбувалися, щоб я зберіг у банку своє скромне місце?
Нора. Що ви кажете? Хто ж його буде відбирати у вас?
Кроґстад. О, вам нема чого прикидатися переді мною, що ви нічого не розумієте. Я добре знаю, що вашій товаришці буде неприємно наражатися на зустріч зі мною, і знаю також, кому маю завдячувати, що мене виженуть.
Нора. Але я запевняю вас…
Кроґстад. Так, так, так, одне слово, ще не пізно, і я раджу вам використати свій вплив, щоб запобігти цьому.
Нора. Але ж, пане Кроґстад, я не маю ніякого впливу.
Кроґстад. Не маєте? Мені здається, ви щойно самі казали…