Нора. Просив, Торвальде, але…
Гельмер. Норо, Норо, як ти могла на таке пристати? Змовлятися з такою людиною і щось їй обіцяти! І ще й до всього казати мені неправду!
Нора. Неправду?…
Гельмер. Хіба ти не сказала, що тут нікого не було? (Свариться на неї пальцем.) Нехай моя щебетуха більше такого не робить. їй для щебету завжди треба мати чисте горлечко, з якого не виходило б жодного фальшивого звуку. (Обіймає її за стан.) Хіба ні? Авжеж, я так і знав. (Відпускає її.) Ну, годі вже про це. (Влаштовується біля груби.) О, як тут тепло й затишно. (Гортає свої папери.)
Нора (якийсь час мовчки прикрашає ялинку). Торвальде!
Гельмер. Що?
Нора. Я дуже рада, що післязавтра у Стенборґів буде костюмований бал.
Гельмер. А мені дуже цікаво, чим ти хочеш мене здивувати.
Нора. Ет, дурний задум.
Гельмер. Ну?
Hора. Я ніяк не можу придумати щось путнє, геть усе виходить таке безглузде, таке нікудишнє.
Гельмер. Невже моя Нора дійшла такого висновку?
Нора (стає позад нього і спирається руками на спинку його стільця). Тобі дуже ніколи, Торвальде?
Гельмер. Ну?
Нора. Що це за папери?
Гельмер. Банківські справи.
Нора. Уже?
Гельмер. Колишнє керівництво дозволило мені зробити необхідні зміни у складі службовців і в плані діяльності. На це я витрачу весь різдвяний тиждень. Хочу, щоб до Нового року в усьому був уже лад.
H о pa. To от чому той бідолашний Кроґстад…
Гельмер. Гм.
Нора (і далі спираючись на спинку стільця, легенько куйовдить йому волосся на потилиці). Якби ти був вільніший, я б попросила тебе зробити мені одну величезну послугу.
Гельмер. Почуємо, що то за послуга. То що саме?
Нора. Та бачиш, ні в кого немає такого витонченого смаку, як у тебе. А мені дуже хотілося б бути гарною на тому балу. Може б, ти заопікувався мною, вирішив, ким би мені бути і як одягтися?
Гельмер. Ага, маленька свавільниця шукає рятівника?
Нора. Так, Торвальде, я не впораюся без твоєї допомоги.
Гельмер. Добре, добре, я подумаю. Може, якось зарадимо твоєму горю.
Нора. О, який ти добрий. (Знов іде до ялинки. Пауза.) Як гарно вирізняються червоні троянди. Але скажи мені, в чому завинив той Кроґстад, то справді щось таке страшне?
Гельмер. Він підробив підпис. Ти уявляєш собі, що це таке?
Нора. А не міг він зробити цього з біди?
Гельмер. Міг, або, як багато хто, з легковажності. Я не такий черствий, щоб беззастережно засудити людину за один такий вчинок.
Нора. Правда ж, Торвальде?
Гельмер. Часом людина може знов піднятися морально, коли відверто визнає свою провину і відбуде за неї кару.
Нора. Кару?…
Гельмер. Але Кроґстад не пішов цим шляхом, він усякими правдами і неправдами виплутувався й цим морально занапастив себе.
Нора. Ти вважаєш, що треба було…
Гельмер. Ти тільки уяви собі, як людині з таким нечистим сумлінням доводиться брехати, викручуватися, прикидатися перед усіма, носити маску навіть перед своїми найближчими, навіть перед дружиною і власними дітьми. А щодо дітей, то це якраз найстрашніше, Норо.
Нора. Чому?
Гельмер. Тому, що отруйний чад брехні заражає і розкладає домашнє життя. Діти в такому домі дихають зараженим повітрям, і в їхніх душах зароджується і проростає зло.
Нора (підходить ближнє до нього ззаду) .Ти певен цього?
Гельмер. Ох, люба моя, я вдосталь надивився на це, коли працював адвокатом. Майже всі, хто рано збився на манівці, мали брехливих матерів.
Нора. Чому саме матерів?
Гельмер. Найчастіше це передається від матерів. Але і батьки, звичайно, діють на дітей так само. А цей Кроґстад удома роками отруював брехнею та облудою своїх дітей, тому я називаю його морально пропащим. (Простягає до неї руки.) Тож, люба моя Норо, пообіцяй мені, що не проситимеш за нього. Дай руку, що обіцяєш. Ну, ну, що це? Давай руку. Отак. Отже, згода. Запевняю тебе, що мені просто неможливо було б працювати разом із ним. Я відчуваю буквально фізичну відразу до таких людей.
Нора (відсмикує руку й переходить на другий бік ялинки). Як тут гаряче. А в мене ще стільки роботи.
Гельмер (підводиться і збирає свої папери). Так, і мені треба до обіду ще попрацювати з цим. Та й подумати про твій костюм. А ще в мене, мабуть, знайдеться що повісити в золотому папері на ялинку. (Кладе їй руки на голову.) Ох ти ж моя незрівнянна ластівко. (Іде до своєї кімнати й зачиняє за собою двері.)
Нора (помовчавши, тихо). Ет! Неправда. Цього не буде. Не може бути.