Гельмер. Правда ж, я добре придумав?
Нора. Чудово! А я хіба не мудро зробила, що послухала тебе?
Гельмер (бере її за підборіддя). Мудро… що послухала чоловіка? Ну, ну, хитрунко! Я знаю, що ти не те мала на думці. Але не буду тобі заважати. Мабуть, ти зараз мірятимеш костюм.
Нора. А ти, мабуть, працюватимеш?
Гельмер. Так. (Показує на паку паперів.) Бачиш, я був у банку. (Хоче йти до свого кабінету.)
Нора. Торвальде!
Гельмер (зупиняється). Що?
Нора. Якби твоя білочка дуже попросила тебе зробити щось…
Гельмер. Що саме?
Нора. Ти б зробив?
Гельмер. Спершу, звичайно, треба знати, що саме.
Нора. Білочка так вистрибувала б, гралася, розважала тебе, якби ти був такий добрий і послухав її.
Гельмер. То кажи нарешті.
Нора. Ластівка щебетала б тобі у всіх покоях, і голосно, і тихо…
Гельмер. Ну, вона й так не мовчить.
Hора. Я перебралася б на сильфіду і танцювала б для тебе при місячному світлі.
Гельмер. Норо, це не те, про що ти просила вранці?
Нора (підходить ближче до нього). Так, Торвальде, я благаю тебе!
Гельмер. Невже в тебе вистачає відваги знову ворушити це?
Нора. Так, вистачає. Ти повинен послухати мене, повинен залишити Кроґстада на посаді в банку.
Гельмер. Кохана моя Норо, на його місце я беру фру Лінне.
Нора. Це дуже гарно з твого боку, але ти можеш звільнити якогось іншого службовця замість Кроґстада.
Гельмер. Яка неймовірна впертість. І тому, що ти, не подумавши, пообіцяла замовити за нього слово, я повинен…
Нора. Не тому, Торвальде. Задля тебе. Адже той чоловік дописує до найгидотніших газет, ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я смертельно боюся його.
Гельмер. Ага, розумію, тебе так налякали спогади про давнє.
Нора. Що ти маєш на думці?
Гельмер. Ти, звичайно, згадала свого батька.
Нора. Так, справді. Згадай лишень, що лихі люди писали в газеті про тата, як жорстоко оббріхували його. Думаю, вони домоглися б його звільнення, якби міністерство не послало тебе з'ясувати справу і якби ти не поставився до нього так прихильно й не допоміг йому.
Гельмер. Люба моя, між твоїм батьком і мною є велика різниця. Твій батько не був бездоганним службовцем. А я саме такий і, сподіваюся, буду таким, доки обійматиму якусь посаду.
Нора. О, ти не знаєш, на що здатні лихі люди. А ми тепер могли б жити так добре, так весело, щасливо, спокійно, безжурно… ти, і я, і діти, Торвальде! Тому я так прошу тебе…
Гельмер. Саме через те, що ти просиш за нього, я не можу залишити його. В банку вже знають, що я хочу звільнити Кроґстада. То треба, аби тепер почалися розмови, що новий директор банку під впливом дружини міняє свій намір…
Нора. А якби й так?…
Гельмер. Авжеж, аби тільки задовольнити твою впертість… І виставити себе на посміховисько перед усіма працівниками… Дати їм привід думати, що я улягаю всяким стороннім впливам? Знай, що це швидко відбилося б на мені! А крім того… є обставина, через яку Кроґстад ніяк не може працювати в банку, поки я там директор.
Нора. Яка обставина?
Гельмер. На його моральні вади я б іще при біді махнув рукою…
Нора. Правда ж, Торвальде?
Гельмер. Ія чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на «ти». А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм «ти», «ти, Гельмере». Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.
Нора. Торвальде, ти кажеш не те.
Гельмер. Не те? Чому не те?
Нора. Бо це усе дріб'язкове.
Гельмер. Що ти говориш? Дріб'язкове? То я, по-твоєму, дріб'язковий?
Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І саме тому…
Гельмер. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб'язковими, то, видно, і я такий. Дріб'язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!
Нора. Що ти хочеш?
Гельмер (шукає щось у паперах). Покласти край.
Входить служниця.
Ось на цього листа і негайно знайди посланця, нехай віднесе його. Тільки швидко. Адреса написана зверху. Ось гроші.
Служниця. Добре. (Виходить із листом.)
Гельмер (збирає свої папери). Ось так, пані упертюхо.
Нора (затамовує подих). Торвальде, що то за лист?