Фру Лінне. Кроґстаде, хто вже раз продавав себе задля інших, не зробить цього вдруге.
Кроґстад. Я скажу, щоб мені віддали мого листа назад.
Фру Лінне. Ні, ні.
Кроґстад. Саме так. Залишуся тут, поки Гельмер прийде згори, і скажу, щоб він віддав мені листа, що в ньому йдеться тільки про моє звільнення… і що йому не треба читати його…
Фру Лінне. Ні, Кроґстаде, не забирайте назад листа.
Кроґстад. Але скажіть мені, хіба ви не тому покликали мене сюди?
Фру Лінне. Так, першої хвилини тому, з переляку. Але відтоді минула доба, і тепер мені аж не віриться, скільки я всього надивилася в цьому домі. Нехай Гельмер про все довідається. Нехай та злощасна таємниця вийде на яв. Треба, щоб вони нарешті порозумілися. Неможливо так жити далі, приховувати правду, викручуватися…
Кроґстад. Але принаймні одне я можу зробити, і це треба зробити зараз-таки…
Фру Лінне (дослухається). Покваптеся! Ідіть, ідіть! Танок скінчився. Нам не можна тут бути ні хвилини разом.
Кроґстад. Я почекаю на вас унизу.
Фру Лінне. Гаразд. Тоді проведете мене додому.
Кроґстад. Я зроду ще не був таким неймовірно щасливим. (Виходить.)
Двері до передпокою лишаються відчинені.
Фру Лінне (трохи прибирає на столі і бере свій верхній одяг). Яка зміна в житті. Ох, яка зміна! Буде для кого працювати… і для кого жити, буде дім, якому треба надати затишку й тепла. Ну, доведеться натужуватися… Аби вони швидше прийшли. (Дослухається.) Ага, вже йдуть. Буду одягатися. (Надягає капелюха й пальто.)
За лаштунками чути Гельмерів і Норин голоси, чути, як обертається в замку ключ, і Гельмер майже силоміць заводить Нору до передпокою. Вона вбрана в італійський костюм, а зверху загорнута в довгу чорну шаль. Гельмер у фракові і в накинутому зверху чорному розстебнутому доміно.
Нора (ще у дверях, пручається). Ні, ні, не заходьмо! Я хочу нагору. Не хочу йти так рано.
Гельмер. Але ж, люба Норо…
Hора. Я прошу тебе, благаю, Торвальде. Уклінно прошу… ще хоч на годину!
Гельмер. Ані хвилини довше, люба. Ти знаєш нашу домовленість. Отак. Сюди, до кімнати. А то ще застудишся. (Лагідно веде її, хоч вона пручається.)
Фру Лінне. Добрий вечір.
Нора. Кристина!
Гельмер. Що? Фру Лінне, ви тут, так пізно?
Фру Лінне. Даруйте. Я дуже хотіла побачити Нору перебраною.
Нора. То ти сиділа й чекала на мене?
Фру Лінне. Так, я, на жаль, спізнилася, ти вже була нагорі, і мені не хотілося йти, не побачивши тебе.
Гельмер (здіймає з Нори шаль). Ось роздивіться на неї добре. Гарна, правда, фру Лінне?
Фру Лінне. Так, гарна, визнаю…
Гельмер. Напрочуд гарна, хіба ні? Тамтешнє товариство теж одноголосно визнало це. Але ж і вперта моя мала щебетуха! І що вдієш? Уявіть собі, мені довелося майже силоміць забирати її звідти.
Нора. Ох, Торвальде, ти ще пожалієш, що не дозволив мені побути ще хоч півгодини.
Гельмер. Послухайте, фру Лінне. Вона танцює тарантелу, має величезний успіх… цілком заслужений… хоч, мені здається, її танець був надто природний, тобто… в ньому було більше запалу, ніж того дозволяли, суворо кажучи, закони мистецтва. Та нехай! Головне, що вона мала успіх, величезний успіх. То чи ж міг я дозволити їй після цього залишитися? Згладити враження? Ні, дякую. Я схопив свою чарівну капріянку… сказав би, примхливу капріяночку, під руку, швидко пробіг навколо зали, кланяючись на всі боки, і, як кажуть у романах, прекрасне видиво зникло. Закінчення завжди має бути ефектним, фру Лінне. Але я ніяк не зміг утовкмачити це Норі. Ох, як тут гаряче. (Скидає доміно, шпурляє його на стілець і відчиняє двері до свого кабінету.) Що? Там темно? Ну так, звичайно. Вибачте… (Заходить до кабінету й засвічує там лампи.)
Нора (пошепки, швидко, аж задихається). Ну?
Фру Лінне (тихо). Я говорила з ним.
Нора. І що?
Фру Лінне. Норо… ти повинна все розповісти чоловікові.
Нора (глухо). Я так і знала.
Фру Лінне. Тобі нема чого боятися Кроґстада. Але ти повинна все сказати Торвальдові.
Hора. Я не скажу.
Фру Лінне. То скаже лист.
Нора. Дякую, Кристино, тепер я знаю, що мені робити. Тсс!..
Гельмер (знов заходить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?
Фру Лінне. Так, і тепер попрощаюся з вами.
Гельмер. Що, вже? А це ваше плетиво?
Фру Лінне (бере плетиво). Так, дякую, я була б забула.
Гельмер. То ви й плести вмієте?
Фру Лінне. Та вмію.
Гельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.