Гельмер. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!.. Чи, може, не маєш?
Нора. Бачиш, Торвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.
Гельмер. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.
Нора. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність — суспільство чи я.
Гельмер. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.
Нора. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.
Гельмер. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?
Нора. Так, кидаю.
Гельмер. Тоді це можна пояснити тільки одним.
Нора. Чим?
Гельмер. Що ти мене більше не любиш.
Нора. Так, саме цим.
Гельмер. Норо!.. І ти це кажеш!
Нора. Ох, мені самій прикро, Торвальде, бо ти завжди був дуже добрий до мене. Але я інакше не можу. Я більше не люблю тебе.
Гельмер (насилу втримується). Це твоє тверде переконання? І ти дійшла до нього також при ясному розумі?
Нора. Так, тверде переконання, і я дійшла до нього при цілком ясному розумі. Тому я не хочу тут довше залишатися.
Гельмер. Може б, ти пояснила мені, чому я втратив твою любов?
Нора. Так, поясню. Це відбулося сьогодні ввечері, коли не сталося дива. Я побачила, що ти не та людина, за яку я тебе вважала.
Гельмер. Поясни докладніше, я тебе не розумію.
Hора. Я так терпляче ждала цілих вісім років. Господи, я ж розуміла, що дива не буває щодня. Та ось на мене звалилося страхіття. І я була непохитно впевнена, що тепер станеться диво. Поки Кроґстадів лист лежав у скриньці… мені й на думку не спадало, що ти міг би пристати на умови тієї людини. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: розголошуй цю справу цілому світові. А коли б так сталося…
Гельмер. Ну, й що ж тоді? Коли б я виставив на глум власну дружину!..
Нора. Коли б так сталося… Я була твердо впевнена, що ти виступиш і візьмеш усе на себе, скажеш: «Це моя вина».
Гельмер. Норо!..
Нора. Ти маєш на думці, що я ніколи б не прийняла від тебе такої жертви? Звичайно, ні. Але що важили б мої запевнення супроти твоїх?… Оцього дива я чекала з такою надією і таким страхом. І щоб цього не сталося, хотіла накласти на себе руки.
Гельмер. Я з радістю працював би для тебе день і ніч, Норо… терпів би лихо і злигодні задля тебе. Але ніхто не жертвує своєю честю задля того, кого любить.
Нора. Тисячі жінок жертвували.
Гельмер. Ох, ти думаєш і говориш, як нерозумна дитина.
Нора. Нехай і так. Але ти не думаєш і не говориш, як чоловік, на якого я могла б покластися. Коли в тебе минув страх — не за мене, а за себе, — і минула небезпека… ти повівся так, немов нічого не було. Я знов, як і раніше, стала твоєю ластівкою, твоєю лялькою, яку ти відтепер мав іще дужче берегти, бо я виявилася така тендітна і крихка. (Підводиться.) Торвальде… тієї миті я збагнула, що вісім років прожила з чужим чоловіком і народила йому троє дітей… Ох, мені гидко подумати про це! Так і роздерла б себе на шматки.
Гельмер (гірко). Бачу, бачу. Між нами справді пролягла прірва… Але хіба її не можна заповнити, Норо?
Нора. Такою, як я є, я ніяка тобі не дружина.
Гельмер. У мене вистачить сили стати іншим.
Нора. Може… коли від тебе заберуть ляльку.
Гельмер. Розлучитися… розлучитися з тобою! Ні, ні, Норо, я собі не можу цього уявити.
Нора (йде до дверей праворуч). Тим більше це має статися. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем, якого ставить на стілець біля столу.)
Гельмер. Норо, Норо, не тепер! Почекай до ранку.
Нора (одягає пальто). Я не можу ночувати у помешканні чужого чоловіка.
Гельмер. А хіба ми не могли б жити тут як брат і сестра?…
Нора (зав'язує стрічки капелюха). Ти добре знаєш, що так довго не потривало б. (Загортається в шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не хочу заходити до дітей. Знаю, що вони в кращих руках, ніж мої. Такої, як я тепер є, їм не треба.