Гільмар. Ах, так! Значить, новий задум.
Руммель. І задум чудовий — еге ж?
Рерлун. Гм!..
Вігелан. Не можна заперечувати, що саме провидіння ніби призначило цю місцевість для такої вітки.
Рерлун. Ви це серйозно говорите, пане Вігелан?
Бернік. Так, признаюся, я теж вбачаю ніби перст долі в тому, що я під час своєї весняної ділової поїздки випадково потрапив у долину, де мені раніше не доводилось бувати. І тут, наче блискавка, промайнула в мене думка: от де зручно провести до нас вітку. Я вирядив інженера на розвідку. І ось у мене вже всі попередні плани й кошториси, — все в порядку.
Бетті (все ще стоячи з іншими дамами в дверях тераси). Але як же це, любий Карстене, ти все приховував від нас?
Бернік. Дорога Бетті, вам би все-таки не зрозуміти справжню суть діла. А втім, я до сьогоднішнього дня нікому і словом про це не згадував. Але тепер настала рішуча хвилина; тепер час діяти відверто і енергійно. Нехай би мені навіть довелося ризикнути всім своїм майном, я все ж дійду до кінця.
Руммель. І ми з тобою, Берніку. Можеш розраховувати на нас.
Рерлун. Ви справді покладаєте такі великі надії на цю справу, панове?
Бернік. Ще б пак! Яким могутнім важелем це стане для піднесення всього нашого суспільства! Подумайте тільки, які лісові угіддя стануть доступні, які багаті рудники відкриються для розробки! А гірські річки з незліченними водоспадами? Яке широке поле для фабричної діяльності!
Рерлун. І вас не турбує, що жваві стосунки з зіпсованим зовнішнім світом…
Бернік. Будьте спокійні, пане ад'юнкт. Наше роботяще містечко, хвалити Бога, утвердилося тепер на митних моральних підвалинах. Ми всі докладали зусиль до оздоровлення ґрунту, якщо можна так висловитись, і так будемо продовжувати, кожний у своїй сфері. Ви, пане ад'юнкт, продовжуйте вашу плідну діяльність у школі й сім'ї, ми, люди практичного життя, зміцнюватимемо суспільство, підносячи в міру можливості добробут широких верств населення, а наше жіноцтво, — прошу вас сюди, ближче, добродійки, вам слід це послухати, — наше жіноцтво, скажу я, наші дружини й дочки нехай продовжують невтомно служити справі добродійності і бути взагалі підтримкою і втіхою для своїх близьких, як моя дорога Бетті і Марта для мене з Улафом. (Оглядаючись.) А де ж Улаф?
Бетті. Ах, зараз канікули, його й не втримаєш дома.
Бернік. Ну, значить, знов утік на пристань! Побачиш, він не вгамується, поки не скоїться якесь лихо.
Гільмар. Ото!.. Трохи погратися зі стихіями…
Фру Руммель. Як це мило з вашого боку, пане Бернік, що ви такі віддані своїй сім'ї!
Бернік. Так, адже сім'я — це ядро суспільства. Хороша сім'я, чесні, вірні друзі, маленьке, тісне коло, куди не можуть вторгнутись ніякі шкідливі елементи…
Управитель Крап входить з правого боку з листами й газетами.
Крап. Іноземна пошта, пане консул, і телеграма з Нью-Йорка.
Бернік (взявши телеграму). А! Від судновласників «Індіанки».
Руммель. Що, пошта прибула? Ну, я мушу відкланятися.
Вігелан. І я теж.
Сан стад. До побачення, пане консул.
Бернік. До побачення, до побачення, панове. Не забудьте, сьогодні о п'ятій годині засідання.
Руммель, Вігелан, Санстад. Так, так, гаразд, будемо. (Виходять праворуч.)
Бернік (прочитавши телеграму). Ні, це зовсім по-американськи. Просто обурливо!
Бетті. Господи, Карстене, що таке?
Бернік. Ось, пане Крап, прочитайте.
Крап (читає). «Якомога менший ремонт; спустити «Індіанку», як тільки буде на плаву; час сприятливий; в крайньому разі піде з вантажем»… Справді, що й казати!
Бернік. Піде з вантажем! Ці панове чудово знають, що з таким вантажем судно піде на дно, як камінь, коли б щось трапилося.
Рерлун. Ось вони — ці хвалені умови життя у «великому світі».
Бернік. Ви маєте рацію — ані найменшої турботи про людське життя, коли справа зв'язана з баришами. (Крапу.) Можна спустити «Індіанку» днів через чотири-п'ять?
Крап. Так, якщо пан Вігелан погодиться, щоб ми поки припинили роботи на «Пальмі».
Бернік. Гм… не погодиться він. Ну, ви займіться, будь ласка, кореспонденцією… Заждіть, ви не бачили на пристані Улафа?
Крап. Ні, пане консул. (Виходить до кабінету.)
Бернік (знову кинувши погляд на телеграму). Ризикувати життям вісімнадцяти чоловік — для цих панів нічого не значить.
Гільмар. Що ж, покликання моряка — боротися зі стихіями. Як це мусить лоскотати нерви, коли між тобою й пучиною тільки тонка дошка…
Бернік. Чи знайдеться у нас хоч один судновласник, який пішов би на таке? Ні одного, ні одного!.. (Побачивши Улафа.) Ну, хвалити Бога, цілий…