Освальд. Меншого я вже не міг зробити для батька.
Фру Алвінг. А найкраще з його боку те, що він погодився побути в мене довше.
Пастор Мандерс. Так, я чув, ви залишаєтесь тут на всю зиму.
Освальд. Я залишаюсь тут на невизначений час, пане пасторе… А як чудесно все-таки повернутись додому!
Фру Алвінг (сіяючи). Адже правда?
Пастор Мандерс (дивлячись на нього зі співчуттям). Ви рано вилетіли з рідного гнізда, дорогий Освальде.
Освальд. Так. Інколи мені здається, чи не занадто рано.
Фру Алвінг. Ну ось! Для справжнього здорового хлопчиська це добре. Особливо, якщо він одинак. Такого нема чого тримати дома під крильцем у матусі з татусем. Розпеститься тільки.
Пастор Мандерс. Ну, це ще спірне питання, фру Алвінг. Батьківська хата є й буде найсправжнісіньким місцеперебуванням дитини.
Освальд. Цілком згоден з пастором.
Пастор Мандерс. Візьмімо хоч вашого сина. Нічого, що говоримо при ньому… Які наслідки мало це для нього? Йому років двадцять шість-двадцять сім, а він досі ще не має нагоди пізнати, що таке справжнє домашнє вогнище.
Освальд. Даруйте, пане пасторе, ви помиляєтесь.
Пастор Мандерс. Що? Я гадав, що ви бували майже виключно в колі художників.
Освальд. Ну так.
Пастор Мандерс. І, головним чином, серед молоді.
Освальд. І це так.
Пастор Мандерс. Але, я гадаю, у більшості з них нема засобів, щоб одружитись і завести собі домашнє вогнище.
Освальд. Так, у багатьох з них не вистачає коштів, щоб одружитись, пане пасторе.
Пастор Мандерс. От-от, я ж те й кажу.
Освальд. Але це не заважає їм мати домашнє вогнище. Деякі з них мають цілком порядне і дуже затишне домашнє вогнище.
Фру Алвінг, що з напруженою увагою стежила за розмовою, мовчки киває головою.
Пастор Мандерс. Я кажу не про парубоцьку домівку. Під вогнищем я розумію родину, життя в лоні сім'ї, з дружиною і дітьми.
Освальд. Так, або з дітьми і матір'ю своїх дітей.
Пастор Мандерс (сплескує руками). Але Боже милосердний!..
Освальд. Що?
Пастор Мандерс. Життя — з матір'ю своїх дітей?
Освальд. А по-вашому, краще покинути матір своїх дітей?
Пастор Мандерс. Так ви говорите про незаконні зв'язки? Про так звані «дикі» шлюби?
Освальд. Нічого особливо дикого я не помічав у такому співжитті.
Пастор Мандерс. Та чи можливо ж, щоб більш-менш цивілізована, вихована людина або молода жінка погодились на таке співжиття… у всіх на очах!
Освальд. Та що ж їм робити? Убогий молодий художник, убога молода дівчина… Одружитись — дорого. Що ж їм лишається робити?
Пастор Мандерс. Що їм лишається робити? А ось я вам скажу, пане Алвінг, що їм лишається робити. З самого початку триматись якнайдальше одне від одного — ось що!
Освальд. Ну, такими словами не переконаєте молодих, гарячих, пристрасно закоханих людей.
Фру Алвінг. Звичайно!
Пастор Мандерс (продовжуючи). І як це власті терплять подібні речі! Допускають, що це діється відверто! (Зупиняючись перед фру Алвінг.) Ну ось, мав я підстави побоюватись за вашого сина?… В такому колі, де аморальність виявляється настільки відверто… де вважають, що аморальність наче звичайна річ…
Освальд. Дозвольте вам сказати, пане пасторе… Я постійно бував у неділю у двох-трьох таких «неправильних» родинах…
Пастор Мандерс. Ще й у неділю?
Освальд. Тільки в свято й розважатись. Але я ні разу не чув там ні єдиного непристойного виразу, не кажучи вже про те, щоб бути свідком чогось аморального. Знаєте, де і коли я натрапляв на аморальність, буваючи в колі художників?
Пастор Мандерс. Ні, боронь Боже, звідки мені знати!
Освальд. То я дозволю собі сказати вам це. Я натрапляв на аморальність, коли до нас наїжджав — провітритись трохи — хто-небудь з поважних земляків, зразкових чоловіків, батьків сімейств, і виявляв нам, художникам, честь відшукати нас у наших скромних трактирчиках. Ось саме тоді ми багато чого чували! Ці пани розповідали нам про такі місця і такі речі, які нам і уві сні не снились.
Пастор Мандерс. Як?! Ви станете стверджувати, що поважні особи, наші земляки…
Освальд. А ви хіба ніколи не чули від цих поважних осіб, що побували в чужих краях, розповідей про зростаючу аморальність за кордоном?
Пастор Мандерс. Ну звичайно…
Фру Алвінг. І я теж чула.
Освальд. І можете спокійно повірити їм на слово. Між ними трапляються справжні знавці. (Хапаючись за голову.) О!.. Так закидати грязюкою те прекрасне, світле, вільне життя!