Енгстран. Ну ось, я й підняв її і з'єднався з нею законним шлюбом, щоб люди не знали, як вона там вешталася з іноземцями.
Пастор Мандерс. Щодо цього ви прекрасно вчинили; я не можу тільки схвалити, що ви погодилися взяти гроші…
Енгстран. Гроші? Я? Ані грошеняти!
Пастор Мандерс (запитливо дивлячись на фруАлвінг). Проте…
Енгстран. Ах, так, стривайте, згадав. У Йоганни, правда, були якісь грошики. Та я й знати про них не хотів. Я казав, що це мамона, плата за гріх — це паршиве золото… чи папірці — що там було… Ми б його жбурнули в пику американцеві, кажу, та він так і зник, пропав за морем, пане пасторе.
Пастор Мандерс. Чи це так, добрий мій Енгстране?
Енгстран. Аякже. Ми з Йоганною й порішили виховати на ці гроші дитину. І так зробили. І я в кожному, тобто гроші, можу виправдатись.
Пастор Мандерс. То це значно міняє справу…
Енгстран. Ось як воно все було, пане пасторе! І, смію сказати, я був справжнім батьком Регіні… Скільки змоги було… Я ж людина слабенька…
Пастор Мандерс. Ну-ну, дорогий Енгстране…
Енгстран. Та смію сказати, виховав дитину й жив з покійницею в любові та злагоді, вчив її і тримав у слухняності, — як сказано в Писанії. І ніколи мені на думку не спадало піти до пастора похвалитись, що ось, мовляв, і я раз у житті зробив добре діло. Ні, Якоб Енгстран зробить та помовчує. Воно, — що казати! — і не так часто-густо, може, це з ним і трапляється. І як прийдеш до пастора, то впору про гріхи свої поговорити. Кажу ж бо: совість, вона не без гріха.
Пастор Мандерс. Вашу руку, Якобе Енгстране.
Енгстран. Господи Йсусе… пане пасторе!..
Пастор Мандерс. Без відмовок. (Тисне йому руку.) Ось так!
Енгстран. А якщо я тепер щиро попрошу прощення у пастора?…
Пастор Мандерс. Ви? Навпаки, я повинен просити у вас прощення…
Енгстран. Ой! Боронь Боже!
Пастор Мандерс. Так-так. І я прошу від усього серця. Даруйте, що я так несправедливо думав про вас. І дай Боже, щоб мені трапився випадок дати вам будь-який доказ мого щирого каяття і прихильності до вас…
Енгстран. Панові пастору бажано було б?…
Пастор Мандерс. З величезним задоволенням.
Енгстран. Так ось якраз підхожа справа. На ці благословенні грошики, що я тут зібрав, затіяв я заснувати в місті заклад для моряків.
Фру Алвінг. Хіба?
Енгстран. Так, на зразок притулку, мовляв. Адже скільки спокус чатує на бідного моряка-мандрівника на суходолі! А в мене в домі він був би, мов у батька рідного, під доглядом.
Пастор Мандерс. Що ви на це скажете, фру Алвінг?
Енгстран. Звісно, обмаль у мене готівки, нема на що розмахнутись, допоможи Господи! А якби мені подали благодійну руку допомоги…
Пастор Мандерс. Так-так, ми ще поговоримо про це, поміркуємо. Ваш план мені дуже подобається. Але йдіть тепер і приготуйте все, що треба, та запаліть свічки, щоб урочистіше було. І побесідуємо, помолимось разом, дорогий Енгстране. Тепер я вірю, що ви якраз у належному настрої…
Енгстран. І я так гадаю. Прощавайте, пані, велика дяка вам. Та бережіть мою Регіну. (Витираючи сльозу.) Дочка Йоганни-покійниці… а от, треба ж, наче приросла до мого серця. Так воно. (Кланяється й виходить у передпокій.)
Пастор Мандерс. Ну, що ви скажете, фру Алвінг? Адже справа дістала зовсім іншого тлумачення.
Фру Алвінг. Так, справді.
Пастор Мандерс. Бачите, як обережно доводиться судити ближнього. Та зате й приємно переконатися у своїй помилці. Що ви скажете?
Фру Алвінг. Я скажу: ви були й залишились великою дитиною, Мандерсе.
Пастор Мандерс. Я?
Фру Алвінг (поклавши йому обидві руки на плечі). І ще скажу: мені від душі хотілося б обняти вас.
Пастор Мандерс (швидко задкуючи). Господь з вами… такі бажання!..
Фру Алвінг (усміхаючись). Ну-ну, не бійтесь.
Пастор Мандерс (біля стола). Ви інколи занадто якось вільно висловлюєтесь… Ну, тепер я заберу й покладу всі папери в сумку. (Складаючи папери.) Ось так. І до побачення, поки що. Глядіть обома, коли Освальд повернеться. Я ще зайду до вас потім. (Бере капелюх і виходить у передпокій.)
Фру Алвінг (зітхає, виглядає у вікно, прибирає дещо в кімнаті, потім відкриває двері в їдальню, маючи намір зайти туди, але зупиняється на порозі з притишеним вигуком). Освальде, ти все ще за столом!
Освальд (в їдальні). Я докурював сигару.
Фру Алвінг. Я думала, ти давно пішов гуляти.
Освальд. У таку погоду?
Чути дзенькіт склянки.
Фру Алвінг, залишивши двері відчиненими, сідає з роботою на диванчику біля вікна.