Фру Алвінг. То ось чому…
Освальд. Мамо, коли я побачив перед собою цю славну, вродливу, свіжу дівчину… раніш я якось не звертав на неї особливої уваги… а тут, коли вона стояла переді мною, наче готова розкрити мені свої обійми…
Фру Алвінг. Освальде!
Освальд…в мені раптом наче блиснуло: у ній весь твій порятунок! Адже вона така життєрадісна…
Фру Алвінг (здивовано). Життєрадісна?… В цьому може бути порятунок?
Регіна (входить в їдальню з пляшкою шампанського). Пробачте, що забарилась; довелось у погріб лазити… (Ставить пляшку на стіл.)
Освальд. І принеси ще келих.
Регіна (дивиться на нього здивовано). Тут є келих для пані, пане Алвінг.
Освальд. Так, а ти ще для себе принеси.
Регіна здригається, швидко і злякано зиркає на фру Алвінг.
Ну?
Регіна (стиха й нерішуче). Як пані зволить?…
Фру Алвінг. Принеси келих, Регіно.
Регіна йде до їдальні.
Освальд (дивлячись їй услід). Ти звертала увагу на ЇЇ ходу? Який твердий і вільний крок!
Фру Алвінг. Цього не буде, Освальде!
Освальд. Це вирішено. Ти ж бачиш. Нічого й сперечатись.
Регіна повертається, тримаючи в руці порожній келих.
Сідай, Регіно.
Регіна запитливо дивиться на фру Алвінг.
Фру Алвінг. Сідай.
Регіна сідає на стілець біля дверей в їдальню, і далі тримаючи в руках порожній бокал.
Освальде, що це ти почав про життєрадісність?
Освальд. Так, радість життя, мамо, — її у вас тут мало знають. Я щось ніколи не відчував її тут.
Фру Алвінг. І коли ти тут, у мене?
Освальд. І коли я тут, вдома. Ти цього не зрозумієш.
Фру Алвінг. Ні-ні, я майже певна, що зрозумію…
Освальд. Радість життя — і радість праці. Та, по суті, це одне й те ж. Але її тут не знають.
Фру Алвінг. Мабуть, твоя правда, Освальде. Ну говори, говори. Поясни гарненько.
Освальд. Я тільки хотів сказати, що тут навчають людей дивитись на працю як на прокляття і кару за гріхи, а на життя — як на юдоль печалі, від якої що швидше, то краще позбутись.
Фру Алвінг. Так, юдоль печалі. Ми й намагаємось усіма правдами й неправдами перетворити її на таку.
Освальд. А там люди й знати такого нічого не хочуть. Там ніхто більше не вірить отаким повчанням. Там радіють життю. Жити, існувати вважається вже блаженством. Мамо, ти помітила, що всі мої картини написані на цю тему? Всі прославляють радість життя. У них світло, сонце й святковий настрій… і сяючі, щасливі людські обличчя. Ось чому мені й страшно залишатись тут у тебе.
Фру Алвінг. Страшно? Чого ж ти боїшся в мене?
Освальд. Боюсь, що все, що є в мені світлого, життєрадісного, виродиться тут у неподобство.
Фру Алвінг (пильно дивиться на нього). Ти гадаєш, що таке може трапитись?
Освальд. Я певен цього. Коли навіть жити тут так само, як там, то все ж життя буде не таке.
Фру Алвінг (що слухала з напруженою увагою, встає з широко розкритими, повними дум очима і говорить). Так ось звідки все пішло. Тепер я зрозуміла.
Освальд. Що ти зрозуміла?
Фру Алвінг. Вперше зрозуміла, збагнула. І можу говорити.
Освальд (встає). Мамо, я тебе не розумію.
Регіна (теж встає). Може, мені піти?
Фру Алвінг. Ні, залишайся. Тепер я можу говорити. Ти дізнаєшся тепер про все, мій хлопчику. І вибереш… Освальде! Регіно!
Освальд. Тсс!.. Пастор!..
Пастор Мандерс (входить з передпокою). Ну от і відбули там приємну для душі годинку.
Освальд. І ми теж.
Пастор Мандерс. Треба допомогти Енгстранові влаштувати цей притулок для моряків. Хай Регіна переїде до нього й допоможе…
Регіна. Ні, дякуємо вам, пане пасторе.
Пастор Мандерс (уперше її помічає). Що?… Тут — і з келихом у руці!
Регіна (похапливо відставляє келих). Пардон.
Освальд. Регіна їде зі мною, пане пасторе.
Пастор Мандерс. Їде? З вами!
Освальд. Так, моєю дружиною… якщо вимагатиме цього…
Пастор Мандерс. Але, Боже милосердний!
Регіна. Я нічого не знала, пане пасторе.
Освальд. Або залишиться тут, якщо я залишусь.
Регіна (мимоволі). Тут!
Пастор Мандерс. Я остовпів, фру Алвінг!
Фру Алвінг. Не буде ні того, ні того. Тепер я можу відкрити всю правду.
Пастор Мандерс. Невже ви хочете?… Ні, ні й ні!
Фру Алвінг. Так! Я можу й хочу. І жодних ідеалів не буде розбито.
Освальд. Мамо, з чим ви тут криєтеся від мене?