Регіна (прислуховуючись). Пані! Чуєте? Крик надворі, люди кричать. (Йде на терасу і звідти дивиться.)
Освальд (кидається до вікна ліворуч). Що сталося? Звідки таке освітлення?
Регіна (кричить). Притулок горить!
Пастор Мандерс. Горить? Не може бути! Я щойно звідти.
Освальд. Де мій капелюх? А… все одно… Батьків притулок!.. (Біжить через балконні двері в сад.)
Фру Алвінг. Мою шаль, Регіно! Господи, як палає!..
Пастор Мандерс. Жахливо! Фру Алвінг! Це суд над домом смути і розладу.
Фру Алвінг. Так-так, звичайно. Ходімо, Регіно. (Швидко йде з Регіною через передпокій.)
Пастор Мандерс (сплескуючи руками). І не застраховано! (Поспішає за ними.)
Дія третя
Та ж кімната. Всі двері навстіж. Лампа, як і раніш, горить на столі. Надворі темно, лише ліворуч, на задньому плані слабка заграва.
Фру Алвінг, з напнутою на голову шаллю, стоїть на балконі й дивиться в сад. Регіна, теж у хустці, стоїть трохи ззаду.
Фру Алвінг. Все згоріло. Дощенту.
Регіна. У підвалах ще горить.
Фру Алвінг. А Освальда й досі нема. Там уже й рятувати нічого.
Регіна. Може б, піти й занести йому капелюх?
Фру Алвінг. Він навіть без капелюха?
Регіна (показуючи на передпокій). Он він висить.
Фру Алвінг. Ну і хай. Він, мабуть, зараз прийде. Я піду сама гляну. (Виходить через балконні двері.)
Пастор Мандерс (входить з передпокою). Фру Алвінг тут нема?
Регіна. Щойно вийшла в сад.
Пастор Мандерс. Такої жахливої ночі я зроду не переживав…
Регіна. Так, велике лихо, пане пасторе.
Пастор Мандерс. І не кажіть. Подумати страшно.
Регіна. І як це могло трапитись?
Пастор Мандерс. Не питайте мене, йомфру Енгстран; звідки я знаю? А може, ви також хочете?… Мало хіба того, що батько ваш…
Регіна. Що він?
Пастор Мандерс. Він мене зовсім з пантелику збив.
Енгстран (виходячи з передпокою). Пане пасторе…
Пастор Мандерс (злякано обертається). Ви за мною й сюди навіть?
Енгстран. Та треба ж, скарай мене Боже. Ох ти, Господи Йсусе! Ото гріх який стався, пане пасторе.
Пастор Мандерс (ходить туди й сюди). На жаль! На жаль!
Регіна. Та що таке?
Енгстран. Ах, це все наша молитва наробила. (Тихо їй.) Тепер ми спіймаємо пташку, доню. (Голосно.) І через мене пастор вчинив таке лихо!
Пастор Мандерс. Але ж запевняю вас, Енгстране…
Енгстран. Та хто ж, окрім пастора, порався там зі свічками?
Пастор Мандерс (зупиняючись). Це ви так кажете. А я, їй-право, не пам'ятаю, чи була в руках у мене свічка.
Енгстран. А я як зараз бачу: пастор узяв свічку, зняв з неї пальцями нагар і кинув у стружки.
Пастор Мандерс. Ви це бачили?
Енгстран. На власні очі.
Пастор Мандерс. Зрозуміти не можу. І звички в мене такої нема — знімати нагар пальцями.
Енгстран. Через те ви так невдало і зняли. А справа либонь може вийти дуже навіть погана, пане пасторе, га?
Пастор Мандерс (тривожмо крокуючи по кімнаті). І не питайте!
Енгстран (ідучи за ним). І пан пастор нічого не застрахували?
Пастор Мандерс (далі крокуючи). Ні, ні, ні, — кажуть же вам!
Енгстран (ступаючи за ним). Не застрахували. А потім узяли й підпалили. Господи Йсусе! От лихо!
Пастор Мандерс (витираючи піт з лоба). Так, справді…
Енгстран. І треба ж було скоїтись такій біді з благодійною установою, від якої ждали стільки користі для міста і для всієї околиці, як то кажуть. Ой, газети не помилують пана пастора!
Пастор Мандерс. Так, не пожаліють. Ось про це я й думаю. Це мало чи не найгірше. Всі ці злісні випади й наскоки… Ах, просто жах обгортає, як подумаю.
Фру Алвінг (виходячи з саду). Ніяк його й не витягнути звідти. Допомагає гасити.
Пастор Мандерс. Ах, це ви, фру Алвінг.
Фру Алвінг. От і не доведеться вам виголосити вашу урочисту промову, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс. О, я б з такою радістю…
Фру Алвінг (притишивши голос). Воно й краще, що так трапилось. На цьому притулку не було б благословення. Нікому від нього не було б користі.
Пастор Мандерс. Ви так думаєте?
Фру Алвінг. А ви ні?
Пастор Мандерс. У всякому разі, це велике нещастя.
Фру Алвінг. Будемо розглядати його з чисто ділового погляду… Ви до пастора, Енгстране?
Енгстран (біля дверей у передпокій). Так точно.