Фру Алвінг. Так, на жаль… Ти не занапасти себе, Регіно.
Регіна. Ет, що має бути, те й буде. Якщо Освальд вдався в батька, то я, мабуть, у матір… Дозвольте спитати, пані, пастор знає це про мене?
Фру Алвінг. Пастор Мандерс усе знає.
Регіна (метушливо накидає хустку). То мені треба хутчій збиратись, щоб встигнути на пароплав… Пастор така людина — з ним можна поладнати. Та, либонь, мені теж варто скористатися з цих грошей, як і цьому осоружному столяру.
Фру Алвінг. Бажаю, щоб вони пішли тобі на користь.
Регіна (дивлячись їй в очі). А не завадило б вам, пані, виховати мене як дочку шляхетної людини. Воно б більше підходило мені. (Закинувши голову.) Ну та грець з вами! (Злісно зиркаючи на закупорену пляшку.) Мені, мабуть, ще доведеться-таки попивати шампанське з шляхетними панами.
Фру Алвінг. А буде потреба в рідному домі, Регіно, приходь до мене.
Регіна. Ні, красно дякую. Пастор Мандерс подбає либонь про мене. А буде погано, то я знаю дім, який мені ближче.
Фру Алвінг. Чий же це?
Регіна. «Дім камергера Алвінга»!
Фру Алвінг. Регіно… я бачу тепер… ти загинеш.
Регіна. Е, гаразд! Adieu! (Кланяється й виходить через передпокій.)
Освальд (дивлячись у вікно). Пішла?
Фру Алвінг. Так.
Освальд (бурмотить). Як це все було недобре!
Фру Алвінг (підходить до нього і кладе йому обидві руки на плечі). Освальде, милий мій, — це дуже потрясло тебе?
Освальд (повертаючись до неї обличчям). Це щодо батька, чи що?
Фру Алвінг. Так, щодо твого нещасного батька. Боюсь, що це дуже на тебе подіяло.
Освальд. Звідки ти взяла? Звичайно, це мене вкрай вразило. Та, зрештою, мені це байдуже.
Фру Алвінг (знімаючи руки). Байдуже? Що твій батько був так безмежно нещасний!
Освальд. Звичайна річ, мені шкода його, як і кожного іншого на його місці, але…
Фру Алвінг. Тільки? Рідного батька!
Освальд (роздратовано). Ах, батька… батька!.. Я ж не знав зовсім батька. Тільки й пам'ятаю, що мене раз занудило з його ласки.
Фру Алвінг. Просто подумати страшно!.. Невже ж таки дитина не повинна відчувати прив'язаності до свого рідного батька?
Освальд. А якщо вона не має за що бути вдячна батькові? Якщо вона навіть не знає батька? Чи ти справді так міцно додержуєш старих забобонів, ти, така розвинута, освічена?
Фру Алвінг. Це ж тільки забобон!..
Освальд. Ти ж сама повинна розуміти, що це просто ходяча думка… Одна з багатьох, пущених у хід, щоб потім…
Фру Алвінг (приголомшена). Стати привидами.
Освальд (блукаючи по кімнаті). Так, зрештою, назви їх привидами.
Фру Алвінг (поривчасто). Освальд є… то ти й мене не любиш?
Освальд. Тебе вже я хоч знаю.
Фру Алвінг. Так, знаєш; і тільки!
Освальд. І знаю, як палко ти любиш мене, за що, звичайно, я повинен бути тобі вдячний. І до того ж, ти можеш бути мені безмежно корисна під час хвороби.
Фру Алвінг. Так-так, Освальде. Адже правда? О, я просто здатна благословляти твою хворобу за те, що вона привела тебе до мене. Я бачу тепер, що ти ще не мій; мені треба здобути тебе.
Освальд (роздратовано). Так, так, так, усе це одні розмови… Ти пам'ятай, я хвора людина, мамо. Не можу багато думати про інших; мені час думати про себе самого.
Фру Алвінг (глухим голосом). Я буду задоволена з малого, буду терпляча, Освальде.
Освальд. І весела, мамо.
Фру Алвінг. Так-так, мій хлопчику. Твоя правда. (Підходячи до нього.) Ну що ж, зняла я з тебе тягар докорів і муки совісті?
Освальд. Так. Але хто зніме тягар страху?
Фру Алвінг. Страху?
Освальд (ходить по кімнаті). Регіну і просити не довелося б.
Фру Алвінг. Я не розумію. Який зв'язок — цей страх і… Регіна?
Освальд. Дуже тепер пізно, мамо?
Фру Алвінг. Надранок. (Дивиться крізь вікна балкона.) На світ займається на верховинах. І погода буде ясна, Освальде. Незабаром ти побачиш сонце.
Освальд. Дуже радий. О, в мене ще може бути багато радощів у житті — буде для чого жити…
Фру Алвінг. Аякже!
Освальд. Якщо я й не можу працювати, то…
Фру Алвінг. О, ти швидко знову зможеш працювати, мій дорогий хлопчику. Тепер ти скинув із себе весь цей тягар докорів і сумнівів.
Освальд. Так, це добре, що ти звільнила мене від цих фантазій. І тільки б мені пощастило покінчити ще з цим… (Сідає на диванчик.) Давай поговоримо, мамо…