Лона. Так, звичайно; хіба я поїхала б без нього? Але у вас у всіх такі смутні обличчя, сидите в темряві, шиєте щось біле… Чи не помер хтось із рідних?
Рерлун. Добродійко, перед вами гурток для врятування морально зіпсованих…
Лона (стиха). Що ви кажете? Ці симпатичні, скромні дами?…
Фру Руммель. Ну, це, скажу я вам!..
Лона. А, розумію, розумію!.. Чорт забирай, та це ж фру Руммель! А ось і фру Голт! Так, ми з вами з тих часів не помолодшали… Але послухайте, друзі мої, нехай морально зіпсовані тепер трошки почекають, вони не стануть від цього гіршими. В таку радісну годину…
Рерлун. Година повернення не завжди година радощів.
Лона. О-о? Ви так тлумачите Біблію, пане пастор?
Рерлун. Я не пастор.
Лона. Ну, то, певно, будете ним. Але — фе-фе-фе! — якою гниллю тхне від цієї «моральної» білизни! Ніби від савана. Я, бачите, звикла до свіжого повітря прерій.
Бернік (витираючи лоб). Так, справді, тут щось душно.
Лона. Почекай, почекай; ось зараз виберемось із склепу. (Розсуваючи завіси.) Нехай мій хлопчисько покажеться при повному освітленні. Ось покажу я вам молодця — перший сорт!
Гільмар. Ух!
Лона (розчиняє двері й вікна). Дайте йому тільки спершу почиститися в готелі. На пароплаві замурзався, як свиня.
Гільмар. Ух! Ух!
Лона. «Ух!» Та це ж… (Звертаючись до інших і вказуючи пальцем на Гільмара.) Він усе ще тут швендяє та ухає?
Гільмар. Я не швендяю, я лікуюсь…
Рерлун. Гм, добродійко, я не думаю…
Лона (побачивши Улафа). Це твій, Бетті? Дай-но лапу, хлопче! Чи ти боїшся своєї старої, бридкої тітки?
Рерлун (беручи книгу під пахву). Я не думаю, добродійки, щоб у нас був сьогодні настрій продовжувати нашу роботу. Але ж завтра ми знову зберемось?
Лона (в той час, як сторонні дами підводяться і прощаються). Гаразд, зберемось. Буду обов'язково.
Рерлун. Ви?… Дозвольте запитати, добродійко, що ви збираєтесь робити в нашому гуртку?
Лона. Провітрити його, пане пастор!
Дія друга
Там же.
Бетті сидить сама біля робочого столу і шиє. Трохи згодом з правого боку входить Бернік, у капелюсі і рукавичках, з палицею в руці.
Бетті. Ти вже повернувся, Карстене?
Бернік. Так; до мене зайде один…
Бетті (зітхаючи). Так, мабуть, Йоган знов завітає.
Бернік…зайде один добродій, кажу я. (Поклавши капелюх.) Куди ж це всі дами сьогодні поділися?
Бетті. Фру Руммель з дочкою сьогодні зайняті.
Бернік. Присилали сказати?
Бетті. Так, у них сьогодні багато діла вдома.
Бернік. Зрозуміло. Інші, ясна річ, теж не прийдуть?
Бетті. Так, їм теж сьогодні нема коли.
Бернік. Я це міг би сказати зарані. Де Улаф?
Бетті. Я його відпустила пройтися з Діною.
Бернік. Гм… З Діною, з цією вітрогонкою… Не встиг Йоган приїхати, як вона вже й прилипла до нього!
Бетті. Але, друже мій, Діна ж нічогісінько не знає…
Бернік. Ну, то Йогану принаймні слід би бути настільки тактовним, щоб не приділяти їй особливої уваги. Я помітив, якими очима Вігелан на це дивився.
Бетті (впускаючи роботу на коліна). Карстене, ти можеш зрозуміти, навіщо вони повернулись?
Бернік. Гм… У нього, бач, там якась ферма, і справи, очевидно, не блискучі. Лона вчора дала зрозуміти, що їм доводиться їздити другим класом.
Бетті. На жаль, це, мабуть, так і є. Але як вона могла з ним приїхати? Вона?! Після тієї смертельної образи тобі…
Бернік. Ах, не думай про ці давні історії.
Бетті. Та хіба ж я можу зараз думати про щось інше? Адже він мені брат… Та й не про нього я турбуюсь… Але тобі скільки може бути неприємностей, Карстене. Я страшенно боюся, що…
Бернік. Чого ти боїшся?
Бетті. Хіба не можуть заарештувати його за ті гроші, які пропали у твоєї матусі?
Бернік. Пусте! Хто може довести, що гроші пропали?
Бетті. Ах, Боже мій, та про це ж, на жаль, усе місто знає, і ти сам казав…
Бернік. Я нічого не казав. І місто нічогісінько не знає, все це були тільки плітки.
Бетті. Який ти великодушний, Карстене!
Бернік. Кажу тобі, викинь з голови оці спогади! Ти сама не знаєш, як мені прикро від того, що ти все це розкопуєш. (Походжає туди й сюди і раптом жбурляє палицю.) І принесло ж їх саме тепер, коли мені необхідна цілковита прихильність суспільства і преси… Тепер полетять всілякі кореспонденції до газет сусідніх міст… Добре я прийму несподіваних родичів чи погано — все зуміють перетлумачити. Почнуть порпатися в старому мотлоху, як оце ти зараз. У такому суспільстві, як наше… (Жбурляє рукавички на стіл.) І ні з ким поговорити, ні на кого спертися!