Розмова точиться далі, часом лунають сміх і жарти.
Грегерс (тихо). Візьми ж участь у розмові, Яльмаре.
Яльмар (щулячись). Про що мені говорити?
Огрядний пан. По-вашому, пане Верле, слід вважати токайське до певної міри корисним для шлунка?
Верле (біля каміна). За токайське, яке ви сьогодні пили, в усякому разі, смію поручитися. Один з найвдаліших випусків. Так ви, здається, й оцінили?
Огрядний пан. Так, напрочуд тонке.
Яльмар (невпевнено). А хіба вино випускається не завжди однакове?
Огрядний пан (сміючись). Ні, ви незрівнянні!
Верле (посміхаючись). Таких знавців не варто й частувати тонкими винами.
Плішивий пан. Токайське, як і ваші фотографії, пане Екдаль, потребує сонця. Адже для фотографії необхідне сонячне світло, правда ж?
Яльмар. Авжеж, світло, звичайно, багато значить.
Фру Сьорбю. Для камергерів теж, кажуть, страх як потрібне «сонце».
Плішивий пан. Фі, фі! Заяложений дотеп!
Короткозорий пан. Пані глузує…
Огрядний пан. Та ще й з нас! (Погрожує їй.) Фру Берто, фру Берто!
Фру Сьорбю. Так, але це чистісінька правда, що випуски можуть дуже різнитися. Найстаріші найкращі.
Короткозорий пан. Мене ви до старих залічуєте?
Фру Сьорбю. О ні!
Плішивий пан. Он як! А мене, чарівна фру Сьорбю?
Огрядний пан. А мене? До якого випуску ви нас залічуєте?
Фру Сьорбю. Вас, панове, я залічую до солодких випусків. (Відпиває із склянки пунш.)
Камергери сміються і жартують з нею.
Верле. Фру Сьорбю завжди зуміє викрутитись, коли їй треба. Не давайте ж склянкам застоюватися, панове!.. Петтерсене, пильнуйте! Грегерсе, може б, нам з тобою цокнутися.
Грегерс не ворухнувся.
І з вами теж, Екдаль. За столом якось не довелось.
З маленьких дверей визирає бухгалтер Гроберг.
Гроберг. Пробачте, пане Верле, але ніяк не можу вибратися.
Верле. Що ж це, вас знову замкнули?
Гроберг. Еге ж, і Флакстад пішов з ключами…
Верле. То проходьте.
Гроберг. Але тут є ще один…
Верле. Проходьте, проходьте обоє, не соромтесь…
Гроберг і старий Екдаль виходять з контори. У Верле мимоволі виривається досадливий вигук. Сміх і гомін гостей змовкають. Яльмара пересмикує при вигляді батька; він швидко ставить склянку на стіл і обертається до каміна.
Екдаль (іде, не підводячи очей, уривчасто киваючи в обидва боки, і бурмоче). Прошу пробачення. Не туди потрапив. Ворота замкнуті… Ворота замкнуті… Прошу пробачити! (Виходить слідом за Гробергом до другої кімнати і праворуч).
Верле (крізь зуби). І треба ж було цьому Гробергові!..
Грегерс (втупившись з відкритим ротом на Яльмара). Та не може бути!..
Огрядний пан. Що таке? Хто це був?
Грегерс. Ніхто. Просто бухгалтер і ще один.
Короткозорий пан (до Яльмара). Ви його знаєте?
Яльмар. Не знаю… не звернув уваги…
Огрядний пан (підводиться). Та що трапилось, хай йому чорт? (Підходить до групи інших гостей, що розмовляють півголосом.)
Фру Сьорбю (шепоче до Петтерсена). Ткніть йому там чого-небудь смачного.
Петтерсен (киваючи). Слухаю. (Виходить.)
Грегерс (тихо, схвильовано до Яльмара). То це був він?
Яльмар. Він.
Грегерс. І ти сказав, що не знаєш його?
Яльмар (із запалом, пошепки). Але як же я міг?…
Грегерс…Пізнати свого батька?
Яльмар (журливо). Ах, побув би ти на моєму місці!
Перешіптування і тиха розмова між гістьми змінюються нарочито голосною.
Плішивий пан (наближаючись до Грегерса і Яльмара, дружнім тоном). А! Оновлюєте давні спогади студентських часів? Га?… Ви курите, пане Екдаль? Хочете вогника? Ах, так, тут же не можна…
Яльмар. Дякую, я не…
Огрядний пан. Чи не прочитаєте ви нам які-не-будь гарненькі віршики, пане Екдаль? Колись, я пам'ятаю, ви чудово декламували.
Яльмар. На жаль, тепер нічого не пригадаю.
Огрядний пан. Шкода, дуже шкода. Ну то що ж би нам придумати, Балле?
Обоє походжають по кабінету і потім ідуть до другої кімнати.
Яльмар (похмуро). Грегерсе… Я піду! Той, хто зазнав нищівного удару долі, бачиш… Передай моє вітання твоєму батькові.
Грегерс. Добре. Ти просто додому?
Яльмар. Так. А хіба що?
Грегерс. Я, може, зайду до тебе якось.
Яльмар. Ні, не треба. До мене не треба. Невесела домівка моя, Грегерсе… Особливо після такого пишного бенкету… Ми завжди можемо побачитись десь в іншому місці.