Грегерс. Ти мені писав тоді — суто ділового листа, звичайно, — і в приписці коротенько згадав, що Яльмар Екдаль одружився з фрьокен Гансен.
Верле. Вірно, її так і звали.
Грегерс. Але ти не згадав, що ця фрьокен Гансен була Гіна Гансен, наша колишня економка.
Верле (вимушено-насмішкувато). Я не припускав, що ти особливо цікавився нашою колишньою економкою.
Грегерс. Я і не цікавився. Але… (знижуючи голос) здається, інші тут у домі дуже цікавилися нею.
Верле. Що ти хочеш сказати? (Запально.) Чи не на мене натякаєш?
Грегерс (тихо, але твердо). Так, я на тебе натякаю.
Верле. І ти смієш!.. Дозволяєш собі!.. А цей невдячний, цей фотограф… Як сміє він зводити такі обвинувачення!
Грегерс. Яльмар і словом не зачепив цього. Не думаю, щоб він мав хоч найменшу підозру.
Верле. То з чого ж ти взяв? Хто міг тобі сказати таке?
Грегерс. Моя бідна, нещасна мати. Вона мені сказала це, коли я востаннє бачився з нею.
Верле. Твоя мати! Цього й слід було сподіватися. Ви з нею завжди заодно були. Вона й підбурювала тебе проти мене з самого початку.
Грегерс. Ні, не вона, а її муки і страждання — усе, що зломило її і привело до загибелі.
Верле. О, в неї зовсім не було причин отак страждати і терпіти; у всякому разі, не більше як у багатьох інших! Але з хворобливими, екзальтованими особами не заговориш. Я це достатньо відчув… І от ти тепер носишся з цими підозрами… порпаєшся в купі старих пересудів і пліток, які ганьблять твого батька. Далебі, Грегерсе, у твої роки час би вже взятися до чогось кориснішого.
Грегерс. Авжеж, мабуть, таки час.
Верле. Тоді й на серці у тебе, можливо, стало б світліше, не так, як тепер. Ну чого тобі корпіти на тому заводі, гнути спину, як простому конторникові, і відмовлятися брати хоча б гріш понад визначене жалування? Адже це просто нерозумно з твого боку.
Грегерс. Так. Коли б я був певен, що це так.
Верле. Я тебе розумію. Ти хочеш бути незалежним, нічим мені не зобов'язаним. Ну от, тепер тобі й нагода є стати незалежним, самому собі паном.
Грегерс. Он воно що! В який спосіб?
Верле. Бачиш, я писав тобі, щоб ти неодмінно і негайно приїхав сюди, у місто… гм…
Грегерс. Так… але що тобі, власне, потрібно від мене? Я цілий день чекав, що ти поясниш.
Верле. Я хочу запропонувати тобі вступити компаньйоном у фірму.
Грегерс. Мені? У твою фірму? Компаньйоном?
Верле. Авжеж. Нам би не довелось у зв'язку з цим постійно бути разом. Ти б міг вести справи тут, у місті, а я переїхав би на завод.
Грегерс. Ти?
Верле. Бачиш, я тепер уже не такий працівник, як колись. Доводиться берегти очі, Грегерсе; щось ослабли вони.
Грегерс. Ну, це завжди було.
Верле. Не так, як тепер. Та крім того… з деяких міркувань… я б, мабуть, міг вважати за краще перебратися туди… хоча б на деякий час.
Грегерс. Ось чого ніколи не міг би подумати.
Верле. Слухай, Грегерсе, ми з тобою багато в чому не погоджуємось. Але все ж таки ми з тобою — батько і син. І, далебі, ми могли б дійти якоїсь згоди.
Грегерс. Тобто про людське око?
Верле. Та хоча б так. Подумай про це, Грегерсе. На твою думку, це можливо? А?
Грегерс (холодно дивиться на нього). Під цим щось криється.
Верле. Як то — криється?
Грегерс. Я тобі для чогось потрібен.
Верле. При таких близьких узах, як наші, треба гадати — один завжди потрібен другому.
Грегерс. Еге, так кажуть.
Верле. І я б дуже хотів, щоб ти тепер пожив удома деякий час. Я самотній, Грегерсе. Завжди був самотній… все життя. Але тепер це особливо дає себе знати, — старіюсь. Мені треба мати біля себе кого-небудь.
Грегерс. Адже ти маєш фру Сьорбю.
Верле. Так, це вірно. І я, так би мовити, майже не можу обійтися без неї. У неї така весела вдача і рівний характер; вона оживляє весь дім… а мені це так потрібно.
Грегерс. Отже, виходить, ти маєш усе, що тобі потрібно.
Верле. Певно. Але я боюсь, що так не може довго тривати. Жінка за таких умов… легко може потрапити у фальшиве становище в очах світу. Не скажу, що й для мужчини це зручно.
Грегерс. О, коли мужчина справляє такі обіди, як ти, він таки може дозволити собі дещо.
Верле. Але ж вона, Грегерсе? її становище? Боюсь, що довго вона не витримає. Та якби навіть… якби заради мене вона й махнула рукою на всі пересуди і плітки… то сам поміркуй, Грегерсе, — у тебе так сильно розвинене почуття справедливості…
Грегерс (перебиваючи його). Коротко і ясно: ти збираєшся одружитися з нею?
Верле. А коли й так? Що тоді?
Грегерс. Я теж спитаю: що тоді?