Яльмар. Скоріше в'ється.
Гедвіг (дещо згодом смикає його за рукав). Тату!
Яльмар. Чого тобі?
Гедвіг. Ти сам знаєш.
Яльмар. І зовсім ні.
Гедвіг (сміючись і хникаючи). Ну, тату! Годі мучити мене!
Яльмар. Та що таке?
Гедвіг (термосячи його). Ну, годі, годі, давай же, тату! Адже ти обіцяв мені принести щось смачне!
Яльмар. От тобі й маєш, забув!
Гедвіг. Неправда, неправда! Ти навмисне дратуєш мене! Соромно! Куди ти заховав?
Яльмар. Таж тобі кажу, справді забув. Проте, стривай! Дещо в мене все-таки є для тебе. (Йде і риється в кишенях фрака.)
Гедвіг (стрибаючи і плескаючи в долоні). Мамо, мамо!
Гіна. От бачиш… Зачекай лишень і…
Яльмар (з папірцем у руках). Ось воно!
Гедвіг. Оце?… Папірець?…
Яльмар. Це перелік страв, усіх страв, які подавали. Бачиш написано: «Меню». Це й означає перелік страв.
Гедвіг. А більше в тебе нічого нема?
Яльмар. Кажуть же тобі — забув. Та й повір мені — шкідливі всі ці ласощі. Сядь там біля стола і читай страви по черзі, а я тобі потім опишу, які вони були на смак. На ось.
Гедвіг (ковтаючи сльози). Дякую. (Сідає, але не читає).
Гіна робить їй знак.
Яльмар помічає це.
Яльмар (ходячи по кімнаті). Про що тільки не доводиться думати і пам'ятати батькові сім'ї! І досить забути якусь дрібницю — зараз же кислі міни. Що ж, і до цього не звикати. (Зупиняється біля пічки, де сидить старий.) Ти заглядав туди ввечері, батьку?
Екдаль. Аякже! Вона сіла в кошик.
Яльмар. Невже? Сіла-таки? Виходить, звикати починає.
Екдаль. Так. А я що казав? Тепер тільки приладнати деякі штучки…
Яльмар. Деякі вдосконалення, так.
Екдаль. Неодмінно треба.
Яльмар. Так, поговорімо про це. Іди-но сюди, сядьмо на диван.
Екдаль. Гаразд!.. Стривай, я спочатку наб'ю люльку… Та й прочистити вже час. Гм… (Виходить до своєї кімнати.)
Гіна (з посмішкою до Яльмара). Люльку почистити — чуєш?
Яльмар. Ох, так, так, Гіно. Нехай собі. Бідний старик, що зазнав аварії… Та от ці вдосконалення… Найкраще завтра ж збутися їх…
Гіна. Завтра тобі ніколи, Екдалю.
Гедвіг (швидко). Що ти, мамо!
Гіна. Не забудь, треба ж відретушувати ті карточки! По них уже кілька разів присилали.
Яльмар. Ну от! Знову ці карточки! Та встигнемо. Чи, може, й нові замовлення були?
Гіна. Ні, на жаль. На завтра у мене тільки оті два портрети — ти знаєш.
Яльмар. І більш нічого? Так, коли не дбати, то…
Гіна. Але що ж я вдію? Я і так уже публікую в газетах, скільки можу, здається.
Яльмар. Газети, газети! Сама бачиш, що це не допомагає. І кімнати, звичайно, теж ніхто не приходив оглядати?
Гіна. Ні ще.
Яльмар. Так і слід було сподіватись. Якщо не дбати!.. Треба як слід взятися до діла, Гіно!
Гедвіг (підходячи до нього). Тату, чи не принести тобі флейту?
Яльмар. Ніякої флейти мені не потрібно. Не до розваг мені. (Ходить по кімнаті.) Так, працюватиму завтра. За цим діло не стане. Працюватиму, поки сил вистачить…
Гіна. Але, любий мій, я зовсім не те хотіла…
Гедвіг. Тату, чи не принести тобі пива?
Яльмар. Не треба. Нічого мені не треба. (Зупиняючись.) Пива?… Ти пива пропонувала?
Гедвіг (жваво). Еге, тату. Чудове, свіже.
Яльмар. Ну… якщо вже тобі неодмінно хочеться… принеси пляшечку.
Гіна. Так, так! От і добре буде.
Гедвіг біжить до кухні.
Яльмар (що стоїть біля пічки, зупиняє Гедвіг, дивиться на неї, бере за голову і пригортає до себе). Гедвіг! Гедвіг!
Гедвіг (із сльозами радості). Любий татусю!
Яльмар. Ні, не називай мене так. Сидів, ласував там усякими їствами, за столом у багатія… плавав у достатку… і я ще міг…
Гіна (сидячи біля стола). Ах, дрібниці які, Екдалю.
Яльмар. Так! Ви вже не коріть мене за кожну провину. Ви ж знаєте, що я вас дуже люблю.
Гедвіг (обвиваючи його руками). І ми тебе страшенно любимо, тату.
Яльмар. А коли я іноді що й не так зроблю… то, Господи Боже мій… пам'ятайте, що мене обсідають клопоти. Ну! (Витирає очі.) Не треба пива в таку хвилину. Давай флейту.
Гедвіг біжить до полиць і приносить батькові флейту.
Дякую!.. Ось так. З флейтою в руках, у колі моїх рідних… О-о!
Гедвіг сідає біля матері. Яльмар, ходячи по кімнаті, старанно і сентиментально починає виводити на флейті народний чеський танцювальний мотив, у найповільнішому елегічному темпі.