— Побачиш.
І вона побачила. Щойно ми повернулися додому, як з’явився Пірат, — я зробив йому власні маленькі дверцята, які автоматично відчинялися на звук його нявчання, тому він мав змогу заходити й виходити за власним бажанням. Пірат — це великий розбишацький кіт, наполовину рудий перс, наполовину — «дворецький». Він увійшов поважно, сказав мені все, що думає про людей, які подовгу не бувають вдома, а потім, немовби вибачаючи мені таке прогрішення, потерся своєю рудою макітрочкою об мої щиколотки. Я простягнув руку, скуйовдив йому шерсть, і він взявся обдивлятися Мері.
Я з цікавістю спостерігав за ними. Мері стала навколішки і почала видавати звуки, які роблять люди, що знаються на котячій поведінці, але Пірат все одно позирав на неї з підозрілістю. Раптом він заскочив їй на руки і захурчав, як маленький моторчик, штовхаючи Мері головою в підборіддя.
Я полегшено зітхнув:
— От і добре. Бо мені вже почало здаватися, що він буде проти, аби ти тут жила.
Мері підняла голову й усміхнулася:
— Не варто було хвилюватися. Я вмію ладити з котами. Бо сама на дві третини кішка.
— А остання третина?
Вона скорчила гримаску:
— Колись дізнаєшся.
Мері почухала Пірата під підборіддям, йому це сподобалося, і він витягував шию з виразом непристойного й хтивого задоволення.
— Друзяка Джон піклується про нього, коли мене немає, — пояснив я. — Але Пірат належить мені — або навпаки.
— Я вже зрозуміла це, — сказала Мері. — І тепер я також належу Пірату, еге ж, Пірате?
Кіт не відповів і продовжив безсоромно підлабузнюватися до Мері, але було ясно, що він погоджувався з нею. Я й справді відчув величезне полегшення; айлурофоби не можуть збагнути, чому коти мають велике значення для айлурофілів, але якби Пірат не сприйняв Мері як законну мешканку хижки, то мені було б сумно.
Відтоді кіт був із нами — або з Мері — майже увесь час, за тим винятком, коли я виганяв його з нашої спальні. Його присутність там мене дратувала, хоча Мері з котом вважали, що я вчиняю малодушно й нешляхетно. Ми навіть брали його із собою до каньйону, коли ходили туди вправлятися у стрільбі. Я сказав Мері, що було б безпечніше залишати кота вдома, та вона тільки мовила:
— Пильнуй, щоб ти його не застрелив, адже я точно не застрелю.
Я замовк, трохи ображений. Я — вправний стрілець і залишаюся таким завдяки безустанній практиці за першої-ліпшої нагоди, навіть під час свого медового місяця. Проте ні. Це не зовсім так: з огляду на медовий місяць я не став би практикуватися у стрільбі, але виявилося, що Мері любить постріляти. Мері не просто гарний тренований стрілець, а справжній професіонал у цій справі, як знаменита Енні Оуклі. Вона й мене спробувала навчити, але каскадерська стрільба — це не для мене.
Я спитав Мері, чому вона не обходиться одним пістолетом.
— Тому що одного може не вистачити, — відповіла вона. — А тепер спробуй відібрати у мене пістолет — ну ж бо!
І я почав виконувати стандартну процедуру роззброєння: обличчям до обличчя, голіруч проти пістолета. Мері легко ухилилася від моїх прийомів і різко кинула:
— Що ти робиш? Роззброюєш мене чи запрошуєш до танцю? Відбирай по-справжньому.
Тож я почав по-справжньому. Я ніколи не стану чемпіоном зі стрільби, але в єдиноборствах я лідирував у моїй групі. Якби Мері не піддалася, то я зламав би їй зап’ястя.
Отже, пістолет я у неї відібрав. Але в ту ж мить відчув, як другий пістолет увіткнувся мені в пупок. То був суто дамський пістолетик, але він цілком міг створити дванадцять вдовиць без перезарядки. Я поглянув униз, побачив вимкнений запобіжник і второпав, що моїй прекрасній нареченій досить було лише пальцем поворухнути, щоб у моєму животі утворився отвір. Неширокий, але цілком достатній.
—Де ти, в біса, його взяла? — здивовано спитав я, бо, коли ми вийшли з автомобіля, ніхто з нас не завдав собі клопоту вдягнутися.
Проте в тому безлюдному районі можна було й не вдягатися — та земля належала мені. Через те я думав, що Мері мала лише один пістолет — той, що тримала у своїй гарненькій маленькій руці.
— Він був схований у волоссі над моєю щокою, — невимушено відповіла вона. — От бачиш!
Я знав, що в тому місці зазвичай ховають телефон, але мені й на думку не спадало, що там міг опинитися й пістолет, — я ж не користуюся дамськими пістолетами й не маю зачіски у вигляді кучерів полум’яного кольору.
З другого погляду я помітив, що третій пістолет увіткнувся мені в ребра.
— А цей звідки узявся? — ошелешено спитав я.
Мері захихикала:
— Звичайнісінький обман зору: він був перед очима весь час.