Від думки про ярмарок її щоки аж пашіли. Ярмарок! О Боже милосердний, вони ніколи не бували на великих святах! Сер Родерік не возив своїх дітей далі сусіднього замку. Він завжди боявся за них, особливо за доньку. Еріка знала, чому, але все-таки… Було нестерпно кривдно сидіти вдома на Великдень і Різдво, на П'ятдесятницю й на всі інші свята, вибираючись тільки в долину до маленької церкви та на сільські гуляння.
І ось вони нарешті поїдуть на справжній ярмарок. Це, напевне, так весело! Еріка підхопилася та закружляла по кімнаті від надміру почуттів. Цікаво, що ж там буде? Мабуть, музика, танці, безліч смачних речей… Буде багато люду, й вона зможе подивитися на знатних дам у розкішних сукнях. Звичайно, ті, хто влаштовує ярмарок, подбають про змагання бійців і стрільців із лука. Жоден ярмарок не обходиться без цього! Їй би так хотілося подивитися на справжні, великі турніри, а не на жалюгідні сільські змагання за участю трьох стрільців. О, може, їй і самій вдасться взяти в них участь? Вона ж влучно стріляє!
Натхненна Еріка заметалася по кімнаті, не знаючи за що хапатися. Потрібно зібрати речі. Взяти пращу, лук і… Зненацька вона спіткнулася, вражена однією думкою. Їй на голову ніби вилили глек холодної води. Чи не надто замріялася? Зібрати речі… Які речі? Що вона вдягне на ярмарок?!
Дівчина разом втратила весь свій запал, розгублено опустилася на лежанку. Що ж робити? Адже їй зовсім нема в чому їхати. Але вона просто мусить мати гарний вигляд — адже це її перший виїзд у світ! Їй так хотілося покрасуватися перед людьми на ярмарку в новому, яскравому одязі, може, навіть потанцювати… Чомусь раптом це здалося їй дуже важливим. Еріка відчула, як ображені сльози закипають десь у горлі й ладні вже вилитися на її стару, бридку, залатану сукню. Вона похилила голову й деякий час сиділа нерухомо. Звісно, вона може з'явитися в Хоїку так, як ходить удома, адже там її ніхто не знає…
Невідоме їй досі почуття сімейної честі зненацька заграло в душі. Вона не буде на святі якоюсь замазурою. Треба щось терміново придумати.
— Ти Персі! — тихо сказала вона собі. Слова пролунали дивно в порожній кімнаті, де її не було кому слухати, але від цього якось ніби полегшало.
— І Рендолф, — додала Еріка по нетривалому роздумі. — А це багато до чого зобов'язує.
Ось так воно краще. Дівчина рішуче підійшла до скрині, одним рухом змела з неї напинало й відкинула важке віко. З темних надр дихнуло травами й неповторним запахом чистого біленого полотна. Колись, як вона була зовсім маленька, ця скриня здавалася Еріці повною справжніх скарбів… На жаль, тепер дівчина добре знала, що нічого скільки-небудь коштовного там нема. Всі пристойніші мамині сукні вже давно продані або перешиті на неї, а нових речей у скрині не з'являлося вже надто давно. Вони так збідніли, що, мабуть, могли вже позаздрити й церковним пацюкам.
У дівчини виникла здорова думка: в Хоїку не можна показувати своєї бідності, бо ніхто нічого за високою ціною в бідняків не купуватиме. Навіщо пропонувати голодранцям справжні гроші, якщо вони й так продадуть свій овес, аби тільки заробити бодай якісь копійки? Вона заходилася люто порпатися в скрині, викидаючи звідтіля старі, нікому не потрібні речі. Тепла накидка з овчини, плетені шкарпетки, шапка, в якій вона ходила взимку. Старий, але майже зовсім цілий плед у червоно-зелену клітинку. Все не те! Нічого не підходить! Білене полотно… На просту одежу, в якій ходили селянки, воно годилося. Дівчина замислилася, але потім також відкинула його. Ні, тільки не це! Якщо вона з'явиться на святі вбрана, як проста селянка з долини, з неї сміятимуться! А раптом там, на ярмарку, вони зустрінуть кого-небудь зі своїх шотландських родичів? Звичайно, вони давно вже не спілкувалися, але хтось із Рендолфів і Дугласів запросто може впізнати батька. І як вона постане перед ними в такому вигляді? Ця думка викликала в неї лють, і Еріка з іще більшим завзяттям полізла в скриню.
За якийсь час побачила її дерев’яне дно, але нічого вартого уваги так і не знайшла. Знесилена та вкрай засмучена, Еріка сіла просто на купу ганчір'я і заплакала. Вона витирала мокре обличчя колючим рукавом, але сльози лилися суцільним потоком і зупинити їх було вже неможливо. Дівчина почувалася несправедливо скривдженою, обділеною. Чому, ну чому в неї нема нової сукні? Навіть вертихвістка Енні, донька сільського старости, й та вбирається краще за неї! На минуле Різдво вона хизувалася новенькою сукнею та жовтими чобітками й було дуже кривдно…