Нолліс зробив невловимий рух, опинився поруч із ним і приставив йому до горла оголений кинджал.
— Якщо ти скажеш бодай слово, я переріжу тобі горлянку, — спокійно промовив він.
Свен оскаженіло глянув, але не зважився заперечити. До них, сторожко косуючи на блискуче лезо, підповз молодий Сенді. Лучник відзначався чудовим зором і твердою рукою, саме тому Нолліс узяв його в похід. Він глянув на хлопця й помітив, що зараз у того тремтять руки.
— Джоне, серед шотландців нема дівчиська, — злякано прошепотів лучник. — Я дивився уважно, але всі вершники — дорослі чоловіки.
— А якщо вона сидить у когось за спиною? — резонно заперечив Джон.
— Нема її там! — не витримав другий спостерігач. — У них нема навіть мішка, в який можна було б сховати цю дівку.
Нолліс опустив кинджал, і Свен відразу почав долонею масажувати горло. Тупіт наближався, ось уже вершники проминули вигин шляху, проводир порівнявся з тим місцем, де їх мали наздогнати стріли англійців…
— Скасовую наказ, — Джон важко опустився на землю.
Тепер він і сам бачив, що дівчиська в них немає. Всі зітхнули з полегшенням і завмерли в густому очереті. Прогуркотіли копита, одна коротка мить — і шотландці промчали повз них.
Нолліс тихо вилаявся крізь зуби. Чому Дуглас не забрав із собою Еріку, на яку так довго полював? Передумав? Він гмикнув, похитав головою. Одне з двох: або на клан Макфергюсів хтось напав, і всі чоловіки вирушили на війну, або… Або дівчисько втекло. А звички цієї рудої відьми він уже чудово вивчив. Вона цілком могла залишити свого непроханого жениха ні з чим. У тому, що лицар із Лідденсдейла хоче одружитися з Ерікою Тейндел, Джон майже не сумнівався… У кожному разі, дівчисько вони знову загубили, й де тепер шукати — невідомо.
Джон повільно ввігнав кинджал у піхви й обвів своїх людей важким поглядом.
— Якщо хочете, повертайтеся в Англію, до хазяїна, — сказав він, виважуючи кожне слово. — Я нікого не тримаю, але сам залишаюся тут.
Найманці мовчки тужно втупились у землю. Нарешті один із них, сивий ветеран на прізвисько Одноокий, мовив:
— Я з тобою, Джоне. Ти приносиш удачу. Повір, на своїм віку я всякого надивився і вважаю, що краще триматися таких, як ти.
Інші заворушилися, загомоніли.
— Ми підемо з тобою, Ноллісе, — вигукнув молодий Сенді.
— А ти, Свене? — запитав він, не зводячи погляду з білявого вояка.
Той похитав головою і відвернувся.
— Що ж, дуже шкода, — спокійно промовив Джон.
Захалявний ніж, кинутий його несхибною рукою, встромився в горлянку солдатові. Той захрипів, із несамовито витріщеними очима почав завалюватися набік. Найманець сіпнувся й затих — смерть настала миттєво, дехто навіть не встиг зрозуміти, що ж сталося. Нолліс цілком байдуже підійшов до свого вбитого товариша, провів долонею по його зблідлому обличчю, закрив йому очі. Так само мовчки висмикнув ножа з горла вбитого, і звідти поштовхами почала виливатися густа червона кров. Одноокий із розумінням гмикнув і схвально глянув на свого командира.
— Добре, що ви всі вирішили залишитися, — мовив Нолліс, ретельно витираючи ножа й закладаючи його назад за халяву.
Він присів на землю, взяв паличку й почав креслити план. Решта, й досі ще приголомшені, потроху присовувалися ближче.
— Якщо я правий, то наша здобич утекла в шотландців з-під носа. Ти, Одноокий, поїдеш із Пітером цією дорогою на південь. Розпитуйте всіх, кого зустрінете, — кажіть, що в одного з вас утекла дочка. Якщо вона все-таки подалася до кордону, вистежте її та вбийте. Зрозуміло?
Одноокий кивнув.
— Як ви це зробите, мені байдуже. Але мені потрібні незаперечні докази того, що вона мертва. Якщо не знайдете — повертайтеся в Беверлі. Я з рештою вирушу вслід за Дугласовим загоном. Шлях тут один, ми їх легко наздоженемо біля переправи через Клайд. Здається мені, що саме туди вони й поспішають…
Він не міг виразно пояснити, звідки йому це відомо. Знав, та й годі. Нутром чув, куди вона подалася, ця руда. Дівчина завжди вибирала найнесподіваніший шлях, Джон добре це запам'ятав. Виходить, вона піде не на південь, як усі очікують, а на північ, до Едінбурга… Так і є! Він завмер, ніби мисливський пес, який зачув слід. Якщо дівчисько втекло, то піде саме туди, до великого портового міста, де легко загубитися, де можна сісти на корабель, що відпливає в Англію.
— Так і зробимо, — рішуче підсумував Нолліс, підводячись. — Годі, прощатися не будемо. Зустрінемось у Англії!
Він глянув на труп Свена й додав:
— Поховайте його. Нема чого йому лишатися отак. Якщо шотландці знайдуть, то можуть щось запідозрити.