Вир закрутив сміливця, але дужий лицарський кінь зумів виборсатися з небезпечного місця під урвищем і винести разом із собою вершника. Потужними гребками чоловік поплив уперед, тримаючись за вуздечку коня. Їх стрімко зносило течією, але вони завзято просувалися до середини річки. Дугласові люди нерішуче тупцювали на краю кручі. Вир під ними гув розгніваним вуликом.
— Чого остовпіли, бовдури? — з погрозою в голосі крикнув Дуглас. — Стріляйте!
У повітрі засвистіли стріли, але негода не сприяла влучності. Тятиви відволожилися, стріли важко хлюпались у воду, не долітаючи до вершника, який відплив уже доволі далеко.
— Він би в жодному разі не схибив, — прошипів сер Вільям крізь зуби, з ненавистю дивлячись на плавця, який неухильно віддалявся.
Він пильно дивився на дві крапки у хвилях Клайда, одна з яких уже наближалася до протилежного берега.
— Не марнуйте часу, — рвучко змахнув він рукою. — Все одно їм не втекти. Нижче за течією біля Лоудера є брід — там і перейдемо на той бік.
З лицаря стікала вода, але він аж ніяк не здавався кумедним. Навпаки, вся його постать випромінювала неприборкані енергію та волю.
Граф повернув коня й повільно почав спускатися з глинистої кручі.
— Хто цей божевільний? — зважився запитати Макфергюс. — Ви його знаєте, сере Вільяме?
— Син зрадника, — була коротка відповідь. Дуглас замислено глянув у сіре небо й байдуже докинув: — Колись я особисто стратив його батька, який посмів забути про свій обов'язок і піти на переговори з англійцями. Олександр Далхаузі, пригадуєте такого? Ну що ж, тепер у мене до хлопця ще один рахунок. І цього разу він не викрутиться, хоч і патріот.
Макфергюс сполотнів. Давня історія, давня й темна… Він вдавано зітхнув і нахилився до мішка при сідлі, нібито щось поправляючи, аби приховати своє сум'яття. Господь із ними, з цими ста фунтами… Тут би живим зостатися.
— Ми наздоженемо їх, — упевнено сказав Чорний лицар. — Але спочатку мені потрібен свіжий кінь. Ця проклята шкапа здохла в останню мить!
Він був, як і раніше, злий, але тепер його голова міркувала чітко і ясно. Як не крути, а доведеться на якийсь час затриматися в Карноуті. Необхідно дочекатися підмоги з Дуглас Кастла. Його люди поводяться зовсім інакше, ніж ці залякані вілани сера Дункана. Тут він із ним і розпрощається. Макфергюс — ні на що не годний непотріб, і він із ним більше справи не матиме.
Граф дав шпори скакунові, скеровуючи його до містечка. Решта приречено потяглися за ним.
…Еріка не встигла як слід злякатися, коли стрибнула в річку. Та коли темна холодна вода зімкнулася над її головою, на мить їй здалося, що більше вона ніколи не побачить сонячного світла. Сильна течія підхопила її, закрутила, мов соломинку, потягла донизу, донизу…
Десь поруч кінь бив копитами у важкій воді, й Еріка злякалася, що гніда вдарить її. Рвонулася нагору щосили, зринула, судомно хапаючи ротом повітря.
Вона з подивом зрозуміла, що вуздечка й досі затиснута в її занімілій лівиці. Це й врятувало дівчину. Конячина зринула на поверхню та спокійно попливла донизу за течією, немов тільки цим і займалася все своє нелегке життя. Еріка знала, що коні добре плавають — не раз із братами перетинали вони швидкий Тейн, тримаючись однією рукою за кінську гриву. Дівчина міцніше вчепилася за вуздечку та заходилась гребти однією рукою, допомагаючи коневі. Вона ще не встигла прийти до тями після свого божевільного вчинку, тому спершу навіть не відчувала холоду весняної води.
Озирнулася через плече й спробувала розгледіти, що відбувається на березі. І була здивована тим, як швидко її знесло течією. Пором, із якого вона стрибнула, виднівся вже десь за триста ярдів від неї. Вона бачила, як шотландці металися на високій кручі, потім кілька людей скочили на коней і помчали вздовж берега… Раптом пролунав якийсь дивний тріск, і пором почав розвертатися іншим боком… Незграбна споруда закрутилася навсібіч і почала швидко спливати річкою вниз. «У них линва лопнула!» — здогадалася Еріка. Недарма не хотіла вона плисти на цьому ненадійному суденці… Тепер Дуглас не зможе перебратися на той бік, вона вільна!
— Ур-р-ра! — заволала дівчина, і тут-таки наковталася води.
Це її трохи протверезило. Дуглас не може, але й вона поки що не на березі.
Течія тут була просто шалена — як не силкувалися вони наблизитись до протилежного берега, все одно пливли надто повільно. Потрапили на стрижень, і тепер дуже складно було з нього виборсатися. Еріка тоскно вдивилася в берег, порослий очеретом і кущами, схиленими до самої води. Надто далеко! Її зуби від холоду почали вибивати дріб, сині губи тремтіли. Вона потроху втрачала сили. Якщо спершу навіть не зважала на холод, то тепер повного мірою відчула, що значить зануритися в травневу воду гірської річки. Крижаний холод сковував рухи, стискав груди…