Чоловік затремтів з ляку, зіскочив зі стежки й зачаївся в розпадині. От же дідько напоумив його піти повз цей проклятий замок, та ще й уночі! Казала йому Дженні: «Залишайся…» Ні, пішов додому, дурень. І далі трусячись від переляку, він тихенько забурмотів молитву. Дві темні постаті в довгих плащах легко, мов примари, зіскочили з коней, і рушили просто до його схованки.
Широкі плащі скрадали рухи, обидві постаті плавно й неминуче насувалися на нього. Нещасний голосно завив і кинувся вперед; не розбираючи дороги, стрімголов покотився донизу схилом. Хвалити Бога, примари не пішли за ним.
— Як ти думаєш, Діку, він живий? — запитала одна з них, та, що була нижча.
— Звичайно, — впевнено відгукнулася друга примара. — Тільки коліна собі обдер.
Еріка тихенько засміялася, хоча насправді їй було зовсім не до сміху. Їй було страшно, як і цьому п'яничці, тільки вона боялася цілком відчутних речей.
— Гадаю, він прийняв нас за примар, — вона помовчала трохи, скоса глянула на зруйнований замок і боязко запитала: — Річарде, якщо там дійсно є примари, вони ж не чіпатимуть нас, правда?
Далхаузі невизначено знизав плечима.
— Давай спускатися, — запропонував він. — Начебто все тихо.
Вони прив'язали коней біля старої конов'язі, котра, як не дивно, ще трималася. Тут взагалі мало що змінилося з того дня… Подвір'я було занедбане і вже навіть устигло зарости якимись колючками. Вежа підносилася над ними чорним громаддям, вороже дивлячись на непроханих гостей заплилим оком вікна. Дівчина старалася вгамувати серцебиття.
— Тут так страшно, — ледве змогла вона вичавити з себе, обертаючись до Річарда. — Начебто це зовсім і не мій дім…
Він мовчки кивнув, розуміючи, як зараз почувається дівчина. Йому й самому було незатишно.
— Якщо ти не проти, я піду першим, — сказав він. — Де, ти кажеш, його шукати?
Еріка ледь пожвавішала, коли почула його голос. Все-таки вдвох не так моторошно. Вона вказала рукою вперед.
— Он, бачиш? Колись там була стайня.
Згоріла повітка, в якій раніше тримали домашню худобу, вищирялася в небо обвугленими кроквами, нагадуючи якусь мертву тварину. Еріку пересмикнуло. Усе тут здавалося їй неживим, навіть стіни, ніби й камінь міг умирати.
Вона рішуче пройшла в лівий кут зруйнованої будівлі, замислено озирнулася, щось зважуючи.
— Здається, тут…
Шотландець мовчки дістав кинджал і заходився розкопувати злежаний ґрунт. Еріка допомагала, відкидаючи вбік дрібні камінчики, що сипалися згори. Гній і солома були перемішані з попелом, і кинджал проходив крізь них, мов крізь масло. Нарешті вістря дзвякнуло об щось тверде.
— Тепер треба знайти кільце, — попередила Еріка.
За якийсь час Дік намацав якесь металеве кружальце та потяг його на себе. Ляда не піддавалась, і довелося неабияк пововтузитись, перш ніж її відкинули. Схованка виявилася зовсім маленькою, він навіть здивувався.
Еріка швидко застромила руку в ямку й почала там нишпорити.
— Є! — переможно вигукнула вона і витягла звідти невеличку пласку скриньку. Дерево стемніло від часу, але, зважаючи на все, чудово збереглося.
— Звичайно, останнім часом йому було непереливки, сюди потрапляв дощ… Адже даху над схованкою більше нема.
Еріка покрутила скриньку в руках, немов боялась відкривати.
— Давай, — простяг руку лицар. — Я відкрию. Розумний чоловік був твій батько…
Він заходився обережно длубатися в замку на скриньці, а дівчина тим часом замислено зробила кілька кроків спорожнілим подвір'ям. Як дивно. Зовсім недавно це був її дім, тут жили люди, вони ходили туди-сюди, діставали воду з колодязя, розмовляли, сміялися… А тепер усе таке мертве, тихе. Як на цвинтарі. Але це і є один великий цвинтар. Її почало лихоманити, перед очами яскраво постало видіння зруйнованого замку, яким вона побачила його тоді, того фатального дня. Ось тут, зовсім поряд, лежав убитий Джош… Еріка піддалась майже містичному відчуттю, яке її охопило, стала на коліна й почала читати молитву. Вона почувалася зрадницею, що покинула напризволяще дорогу істоту, яка вмирала. Як вона могла покинути Тейндел! Ці любі її серцю руїни сколихнули спогади в її душі. Колись вона була щаслива тут, а тепер від колишнього життя нічого не лишилося.