Компанія моряків по-доброму загаласувала, взялася знову обговорювати щасливих молодят. Дік якось судомно зітхнув і випустив дівчину з обіймів. Вони мовчки стояли одне напроти одного, важко дихаючи.
— Ти… — повільно сказав Річард. — Це було чудово.
Еріка нарешті отямилася, страшенно зашарілась і рвонулася вбік, але він швидко схопив її за рукав.
— Ти що, — засичав у обличчя. — 3 глузду з'їхала?! Це ж лише гра! Зараз вони все зрозуміють! Нам треба йти до корабля, якщо хочемо встигнути. Зараз почнеться.
— Що почнеться, Діку? — жалібно запитала дівчина.
Вона вже встигла забути, навіщо вони сюди прийшли. Їй раптом стало страшно, вона розгубилася. Гра, вистава? Еріка почувалася так, немов у неї раптово вибили з-під ніг опору, й вона поринає в грузьке, тягуче болото. Вона хотіла сказати, що якраз із її боку це точно не було грою, але шотландець уже не дивився неї. Не слухаючи жалюгідного белькотіння дівчини, він завзято тяг її до крайнього пірсу.
З боку, напевне, здавалося, що дружина вирішила насамкінець зчинити істерику. Втім, Далхаузі зараз не було часу думати, який вигляд усе це має збоку. Він пробивався крізь юрбу до «Святої Маргрет». Не треба було її цілувати! Він усе сам зіпсував, дурень. Але не думав же він, що дівчисько так налякається… А він сам? Чорт, але це був найпростіший спосіб відволікти від себе увагу Дугласових стражників і його самого. Дікові здалося, що один із них надто вже пильно почав розглядати Еріку. Ось він і вирішив… Дурень! Лаючи себе найостаннішими словами, шотландець протиснувся ближче до сходнів.
Здавалося, поки все йшло за планом. Товста ускієра повільно відчалила від берега, приєднуючись до карраки, що вже виходила з затоки. Юрба, мов єдиний організм, видала голосне зітхання, хтось захоплено засвистів. Настільки величне видовище не щодня побачиш навіть у такому порту, як Едінбург. Буде що розповісти дітям… Величезний корабель урочисто пройшов між пірсами, його широкі вітрила наповнилися вітром, і ускієру винесло в море.
Неподалік страшно репетував на своїх слуг Дуглас, але його жахлива лайка тонула в загальному прощальному лементі юрби. Здавалося, напруга в порту досягла найвищої точки. Річард був блідий, але спокійний.
— Зберися, — наказав він Еріці. — Зараз Сеймі відволіче їх. Запам'ятай, щойно почнуть піднімати якір, відразу біжи! У тебе все вийде.
Дівчина його ніби не чула. Вона дивилася кудись повз нього розширеними очима, в яких світився безмірний подив. Лицар різко озирнувся й побачив, як блакитноокий здоровань, що стояв просто в них за спинами, холодно примружився, замахнувся та з силою кинув ножа просто в груди Еріці. Холодна криця, що її метнула професійна рука, коротко блиснула на сонці, й Дік закричав. Одна мить розтяглася для нього в тисячу років. Він бачив, як неприродно розширилися в дівчини зіниці, як раптом відлила кров від щік, забарвила їх у мертвотно-блідий колір, як розтулився в безгучному лементі рот… Лицар рвонувся вперед, вкладаючи в цей кидок усі свої сили.
— Падай! — закричав він, збиваючи її з ніг.
Щось нестерпно гаряче дряпнуло його ліве плече, прокреслило на ньому смугу пекучого болю, але він уже розпластався по землі, прикриваючи тремтячу дівчину всім своїм тілом, втискаючи її в себе… Серце скажено стукотіло в грудях. Почувся пронизливий жіночий вереск, чиїсь вигуки, хтось важко затупотів дерев'яними черевиками по настилу… Одну мить він знав єдине: вона тут, вона жива. Він повторював собі ці слова, як заклинання, притискаючи до себе її голову зі збитим набакир чіпцем. Потім згадав, що треба щодуху бігти.
— Годі, годі, — зашепотів він у її маленьке вушко, — усе скінчилося. Усе гаразд. Ти жива! Підводься-но. Вдавай, що нічого не сталося. Ми мусимо бігти, чуєш?
Еріка підняла на нього божевільний погляд, і шотландець побачив, як страшно тремтять її губи.
— Ти можеш іти? — він узяв у долоні це перелякане, любе, найдорожче личко.
Вона кволо кивнула. Підтримуючи тремтячу дівчину, Дік допоміг їй підвестися. Справи кепські, — подумалося йому. Навколо збилася щільна юрба цікавих, усі охкали, ойкали, висловлювали співчуття…
— У тебе в плечі кинджал! — Еріка тремтячим пальцем вказувала на його ліву руку.
Ричард вилаявся, висмикнув зброю. Йому пощастило — лезо застрягло в натоптаному соломою плечі, проникло в нього тільки трішечки, прокреслило глибоку подряпину на лопатці. Блакитноокий здоровань зник без вісти, й це тішило. Вони почали тихцем вибиратися з натовпу. Дік підняв голову та з відчаєм побачив, як «Свята Маргрет» починає повільно розгортати вітрила.