— Ти повернувся раніше! — гладячи по голові сина, радісно мовила Еріка. — А ми з Оуеном…
— Та, я чув, — пробурчав шотландець. — Згадували старі добрі часи. Не так уже давно це все було, дехто все пам'ятає.
— Знову ти за своє, — спокійно сказала Еріка, з любов’ю дивлячись на чоловіка. — Він став жахливим буркотуном, коли оженився. Оуене, ніколи не женися.
— Справді, Оуене, — лицар зробив нещасне обличчя. — Не женися! А раптом у твоєї дружини буде отака ось вдача… Ох!
Маленька Маргарет смикнула його за кіску й радісно засміялася. Еріка заплескала в долоні.
— Молодець, Меггі! Так йому й треба. Знатиме, як маму обмовляти.
Проте нагородила Річарда променистим поглядом і цьомкнула його в неголену щоку. Оуен ніяково відвернувся. Їхнє кохання раптом здалася йому таким яскравим, що бідолаха відчув себе зайвим.
— Ну, я піду, пожую чогось там… — несміливо озвався він.
— Нещасний Оуене, ця жорстока жінка морила тебе голодом, — весело сказав Річард. — Я зараз приєднаюся до тебе.
Колишній маленький паж поквапливо побіг нагору сходами. Еріка подивилася йому вслід, а по тому перевела погляд на чоловіка.
— Іноді мені здається, він ревнує тебе до мене, — зі сміхом сказала вона. — Бідолашний Оуен. Розкажи мені, як твоя поїздка? Я хотіла поговорити з тобою про Тейндел.
Вона припала до грудей Діка, перебираючи шнурівку на його туніці. Лицар притяг до себе дружину й вдихнув аромат її волосся. Воно знайомо пахло розмарином.
— Я скучив за тобою…
Вона лукаво глянула з-під його руки. Ясно-зелені очі задерикувато світилися, ледь припухлі губи посміхались.
— Це означає, що про справи ми поговоримо пізніше, так? — із вдаваною наївністю запитала вона й легко провела пальчиком по його оголеній шиї.
Пальчик ковзнув нижче, до вирізу туніки на грудях, трішки дряпаючи смагляву шкіру. Еріка відчула, як миттєво напружилися його м'язи, й тихо засміялась. Він докірливо глянув на дружину, і вона розгледіла в його очах знайомі вогники нетерпіння.
— Ері, в мене на руках сидить наша дочка, — нагадав їй Дік. — І вона збирається спати. Ходім-но, віднесемо її нагору. Род, здається, теж не від того, щоб подрімати, — додав він, лагідно дивлячись на сина, який широко позіхнув.
Він глянув на неї так виразно, що змусив раптом почервоніти, мов дівчинку.
— Ма, це що? — кумедно вимовляючи слова, запитав маленький Родерік і взявся за люстерко, що висіло в неї на поясі.
— Це подарунок феї, синку, — цілком серйозно промовила молода жінка, беручи його на руки. — Ох, який ти став важкий…
— А ти розповіси мені ту казку? — хлопчик поклав голову їй на плече й заплющив очі. — Про дракона… і про лицаря. І про фею! І про те, як лицар із феєю одружилися й жили довго-довго?
— Неодмінно, — сказала Еріка, — звичайно, розповім.
