— Солодкі коржі!
— У мене, панянко, накращий посуд, не сумнівайтеся.
— Кінська збруя!
— А ось кому еліксир життя, останній флакон!
Дзвінкі голоси заклиначів і торговців чулися звідусіль, зливаючись у один багатоголосий лемент. Покупці юрмилися навколо яток і візків, мацали товар, торгувалися… Біля їхнього візка, заповненого рожевими яблуками, нікого не було. Хіба що хтось підійде, неохоче візьме в руки та покладе назад. Бранвен стояв поруч із візком і підозріливо оглядав кожного, хто проходив повз них. Батько наказав йому охороняти сестру та стежити за товаром, що він і намагався чесно виконувати.
Вони простояли так уже цілий ранок, і Еріка почала втрачати терпіння. Вона видобулася зі свого кутка за візком і рішуче підійшла до Брана.
— Ми можемо стирчати тут хоч сто років, — сердито зашепотіла вона до брата, — і нічого не продати до наступного року!
— Я не винен, що в нас ніхто не купує, — тужно відгукнувся він.
Еріка зміряла його глузливим поглядом.
— Знаєш, я б теж тут нічого не купувала, — іронічно зауважила вона. — Ти своєю понурою пикою відлякуєш усіх покупців.
— Я не торговець! — різко заперечив Бранвен, і на його вилицях виступили червоні плями. — Якщо хочеш знати, мені все це не до вподоби. Нащадкам Персі й Рендолф не пристало займатися торгівлею. Та я мало під землю не провалився, коли батькові довелося торгуватися з цим… картатим хамом! А мені, думаєш, легше? Я воїн, а не блазень!
Еріка примружилася й підвела своє гостреньке вперте підборіддя.
— Ах, виявляється, ти воїн! А що ти їстимеш узимку? — її голос звучав надзвичайно безневинно, але Брана він розлютив відразу.
— Знаєш, що, сестричко… Чи не забагато ти дозволяєш собі?
Еріка, нітрохи не злякана, перебила його.
— Слухай-но, ти! Батько торгувався із цим, як ти його називаєш, картатим хамом, тому що не мав іншої ради. Що ж, по-твоєму, краще здохнути з голоду в нашому розваленому замку, аніж торгувати? — презирливо поцікавилася вона у Брана, вже червоного, мов рак.
— Може, й краще… — пробурчав той, відвертаючись. — Принаймні, зберегли б родинну честь.
— Кому потрібна твоя родинна честь! — несподівано вибухнула дівчина. — Господи, який ти дурний, Бране! Поглянь навколо! Яка родинна честь, якщо наша родина відмовилася від нас? Ти хоча б раз бачив у обличчя нашого дідуся? Ні? І я щось не пригадую, щоб нас запрошували на Різдво до Беверлі!
На них уже починали озиратися, та дівчині було байдуже.
— Ми не англійці й не шотландці, ніхто не приймає нас за своїх! Ми скрізь будемо ізгоями, невже ти не розумієш? І ти після цього торочиш про якусь родинну честь? Нам треба просто вижити, та й годі!
Вона здмухнула з чола руде пасмо, що вибилося з коси, й сердито глянула на свого старшого брата. Той, сторопілий від такого натиску, стояв, прихиляючись до візка. Еріці раптом стало смішно.
— А щодо лицаря, котрий не може торгувати вівсом і яблуками, я згодна, — діловито зауважила вона. — Тому сама продаватиму наш товар. Я вже, в усякому разі, не лицар, і гадаю, саме тому в мене все вийде як треба.
До Брана миттю повернулася його самовпевненість.
— Ти-и-и торгуватимеш? — здивовано протяг він, і його досі вперто стиснуті губи розтяглися в усмішці. — Ну-ну. Хотів би побачити, що з того вийде.
Еріка обурено пересмикнула плечем. Який же все-таки він в'їдливий! Із самого малечку так — завжди вважає, що, раз він старший, то все робить краще! Бран завжди був її супротивником, завжди сварився, на відміну від Гіла, з якого можна було хоч постоли плести.
— Подивися, я ж не бороню, — вдавано байдуже відгукнулася Еріка, відчуваючи, як у душі прокидається невпевненість.
Вона ніколи не торгувала на таких великих ярмарках! І на маленьких, власне, теж… Якщо відверто, взагалі ніколи не торгувала. Дівчина хоробро подерлася на візок, щосили вдаючи, що їй усе дарма. Бран стояв унизу та мерзенно посміхався. Навколо продавці на все горло розхвалювали свій товар. Як їм це вдавалося?
— Купуйте яблука, — несміливо запропонувала Еріка двом дебелим тіткам, які проходили повз неї.
— Скільки?
Вона тихо назвала ціну. Ті окинули її зневажливими поглядами й пішли далі.
— Англійка! — презирливо кинула одна з тіток. — Начепила тартан і думає, що стала тут своєю.
Еріка густо почервоніла. Гурток молодих дівчат, які йшли за тітками, захихотів, демонстративно оглядаючи її костюм, і негайно почав перешіптуватися. Бранвен образливо зареготав. Еріка ладна була від сорому крізь землю провалитися. Їй схотілося крикнути всім цим людям, що вона не просто так надягла кольори Рендолфів, що має повне право їх носити… Але в носі огидно защипало, а в очах зібралися готові пролитися сльози. Дідько б забрав цих мерзенних тіток! Продавати виявилося не так просто, як вона думала… Гірше могло виходити тільки в боязкого Гіла.