Його очі були водночас лукаві та серйозні, як у ельфа. Із цими словами він встромив міцні зуби в соковитий плід і смачно захрумтів. Еріка відчула, що їй у роті миттю пересохло. Поки вона гарячково придумувала гідну відповідь, хлопець по-змовницьки підморгнув їй і голосно гукнув у юрбу:
— А яблучка дійсно королівські! Ану підходь!
Люд просто повалив до візка, розштовхуючи одне одного та відтискаючи геть шотландця. Еріка тільки встигала відсипати яблука. Коли наступного разу підняла голову, його вже й сліду не було. Зайнята покупцями, вона пожалкувала, що не встигла навіть як слід вилаяти цього вискочку, а той немов крізь землю провалився.
Покупці, приваблені їхнім жартівливим словесним двобоєм, розійшлися. Практично всі несли з собою «королівські» яблучка. Бранвен, якого на самому початку теж відтисли далеко від візка, нарешті й собі зміг підійти. Господи, як добре: брат не чув, що цей невихований горець кинув їй наостанок…
— А ти розумниця, сестричко! — Бран оглядав купу яблук, що значно поменшала. — Відверто кажучи, не очікував. Хоча ти завжди могла заткнути за пояс кожного, коли йшлося про язика.
— Неправда, — огризнулась вона.
— Правда, правда, — посміювався брат. — А хлопець теж нічого собі молодець! Спритно тобі відповідав. Ви з ним, схоже, одного поля ягоди.
— Яблука! Свіжі яблука! — лунко загукала Еріка, щоб заглушити брата.
Їй зовсім не хотілося слухати просторікування Брана про того нахабу. Та вона його, мабуть, ніколи більше в житті й не побачить. Пішов, не попрощався, ну й добре…
— Яблука! — волала дівчина, намагаючись відігнати спогади, які змушували її червоніти. — Купуйте, інакше на Різдво залишитеся без печених яблучок! Печених, із золотавою шкоринкою!
До вечора вони продали все.
Ранок почався з неприємностей.
— Ні, Еріко, — голос у батька був твердий, мов криця. — Ти туди не підеш.
— Але чому, таточку?! Адже я продала вчора весь наш товар… Чому це Бранвену можна брати участь у змаганнях, а мені не можна? Усі знають, що я стріляю краще за нього.
— До чого ж хвалькувата… — пробурчав Бран, натягаючи кольчугу. — Може, ще й у лицарі тебе посвятити?
Сер Родерік глузливо глянув на обурену доньку, й Еріка зніяковіла від того погляду. Зважаючи на все, батько не збирався піддаватися на її прохання. Може, варто заплакати? Зазвичай це добре діяло.
— Я бачу, Ері, ти збираєшся рюмсати, — ніби прочитав її думки батько. — Не раджу цього робити. Я не зміню свого рішення, а ти вийдеш на люди з величезним червоним носом.
— Ніде не сказано, що в змаганнях зі стрільби беруть участь самі чоловіки! — запально вигукнула Еріка. — Я могла б виграти приз, адже нам так потрібні гроші, а ви пропонуєте мені просто стояти й дивитися. Джоше, навіщо ти тоді вчив мене стріляти, якщо мені нічого не можна!
Джош, який почувався вочевидь дуже ніяково, розвів руками.
— Роде, я вийду на повітря, почекаю там, — пробурмотів він і незграбно втиснув свій тугенький тулубець у вузькі двері.
Сер Родерік нервово закусив губу. В кімнаті зависла напружена мовчанка.
— Моли Бога, щоб тобі справді ніколи не довелося застосовувати своє вміння стріляти, — важко сказав він. — Ну, та збирайся швидше.
Але в Еріку ніби сам дідько вселився. Вона відчула неймовірний приплив зухвальства, з якого ладна була казна-чого наговорити батькові, братам, навіть Джошеві. Вони з нею поводилися несправедливо, нечесно!
— Раз ви не пускаєте мене на змагання, взагалі нікуди не піду, — рішуче заявила вона й демонстративно всілася на лежанку. — Я-бо знаю, чому ти так поспішаєш на ярмарок, — не втрималася від в'їдливого зауваження.
Батько почервонів. Брати злякано перезирнулися.
— Еріко, чи ти не з'їхала з глузду? — поцікавився Бран.
Гіл підбіг до неї та нерішуче обійняв за плечі, але вона невдоволено струснула його руку.
— Сестричко, ходімо з нами…
— Нехай сидить тут! — зненацька голосно сказав батько.
Еріка здивовано підвела до нього розширені очі.
— Раз ти не хочеш іти, — вагомо промовив він, — то залишишся тут. Ти не дитина, Еріко, й час би вже запам'ятати, що за свої слова відповідати слід.
Не кажучи більше й слова, батько гнівно повернувся та вийшов геть. Брати понуро побрели за ним. Гіл розгублено знизав плечима, озирнувся та причинив двері. Почулося скреготіння ключа в замку, а далі все стихло.