— Ну, загалом, вибачте, якщо скривдив кого, — він скосив око на бабу, яка стежила за ним, ніби ворон за здобиччю. — Мені тільки звеліли передати…
Він узявся голосно сьорбати свою юшку.
— Дякую, господине! — він посміхнувся старій відьмі найчарівнішою посмішкою, на яку лишень був здатен, та карга й бровою не повела.
— То кажеш, шотландці знову готують набіг? — зненацька запитала Кетрін, пильно дивлячись на нього. — Знову на шляхах небезпечно?
— А коли вони його не готують? — щиросердно посміхнувся Нолліс. — І коли в нашому королівстві було спокійно на шляхах?
— Як же ви самі сюди дісталися? — не витримала, щоб не втрутитись Еріка. — Адже вас могли запросто вбити!
Вона так підозріливо свердлила його запитливим поглядом своїх величезних зелених очей, що Нолліс першої миті навіть розгубився. От дідько, втупилася, ельфійське поріддя! Втім, розгубився не тільки він. Власник замку набурмосився й суворо глянув на дочку з-під насуплених брів.
— Еріко! — пролунав його грізний вигук. — З якого це дива ти ставиш гостеві такі запитання?
— Я просто хочу знати, чому він приїхав сам, — уперто правила своєї дівчина.
«А ось це моя помилка», — подумав Нолліс.
— Вам не слід турбуватися, юна леді, — привітно відгукнувся Джон, який уже встиг цілком повернути самовладання. — Тут же не так далеко, та й місцина ця мені знайома. Бував тут років десять тому… А приб'ють — невелика втрата! Хазяїн іншого пошле. Я ж у нього не один такий.
Він зареготав з власного жарту, водночас уважно спостерігаючи за дівчиною. А ту вочевидь розлютила його відповідь.
— Як у вас усе просто, — в'їдливо зауважила вона. — А чому…
— Негайно замовч! — тепер не витримав сер Родерік. — І йди в свою кімнату. Як ти смієш взагалі розтуляти рота? Гадаєш, я забув про твою витівку?
Еріка зашарілась і повільно підвелася зі свого місця.
— А що вона таке накоїла? — миттєво насторожилася Кетрін.
— Вона тобі сама розповість, — похмуро озвався сер Родерік. — А зараз хай іде до себе!
— Тату! — вигукнула Еріка, але він не дав їй скінчити.
— Ти забагато дозволяєш собі останнім часом, — обрубав він дочку. — Не забувай, що ти все-таки леді. А виховані дівчата не сперечаються з батьком. Тебе покарано. Я забороняю тобі з'являтися за цим столом, поки не випросиш пробачення.
Гілберт ніяково захихотів і відразу вмовк. Дівчина помітила, як Нолліс саркастично посміхнувся. З досади вона мало не розплакалася. А вже здавалося, що батько забув про події в Хоїку… Еріка відчула, як у ній закипає образа. Він не сміє принижувати її в присутності чужої людини!
— Ти гніваєшся на мене тільки тому, що знову випив забагато вина. Якби ти не пив, усе було б інакше! — запально вигукнула вона.
І відразу пожалкувала про свої слова, але запізно. Сер Родерік не зносив, коли йому натякали на пияцтво, і всі це знали. У залі запанувала похмура тиша. Кетрін застигла з ополоником у витягнутій руці. Навіть отець Годвін інстинктивно втяг голову в плечі.
— Виходить, ось так ти заговорила? — з погрозою мовив Родерік. — 3 мене досить. Завтра ж я відправлю тебе на виховання в монастир Ромсі. Я хотів оголосити про своє рішення пізніше, але тепер не бачу сенсу зволікати. Бачить Бог, я жалкую тільки про єдине — що не зробив цього раніше. Може, там ти навчишся гарних манер. Іди, не бажаю тебе бачити!
Еріка заціпеніла від жаху й дивилася на батька розширеними очима, ніби не вірила почутому. Відчуття жахливого, непоправного нещастя звалилося на неї. Вона знову вчинила дурість, але цього разу ніхто не прийде до неї на поміч, не врятує. Вона скривдила батька, зганьбила його при чужій людині, а все через свою прокляту нестриманість!
Вона рвучко розвернулася і, відчуваючи, як палають від сорому обличчя, шия, вуха, кинулася геть із зали, ні на кого не озираючись.
— Отакої… — сумно протяг отець Годвін, важко підводячись зі свого місця. — Звичайно ж, дівчинка виявила непошану, але чи варто так її карати? Ви справді збираєтеся відправити Еріку з замку?
— Атож, — похмуро підтвердив лицар.
— Чи не занадто суворо, сину мій?
— Мовчіть, святий отче, — перебив його сер Родерік. — Ви всього не знаєте. Я довго думав над цим і тепер не збираюся змінювати свого рішення. Там вона буде в більшій безпеці.
Священик скорботно пожував губами, але, так і не зважився заперечити своєму хазяїнові ще раз; волочачи ноги, він теж вийшов із зали. За ним, ніби по команді, подалися до себе обоє синів барона Тейндела. Довгий трапезний стіл спорожнів і відразу набув якогось сирітського вигляду.