Від спогаду про батька вона спохмурніла. Два дні тому він знову поїхав «у справах» до сусіда, кульгавого Віллі, й сьогодні мав повернутися. А це означало, що всі цього дня отримають прочухана, оскільки батько й Віллі, напевне, напередодні добряче випили, і в батька болітиме голова. Слід було хоч якось приготуватися до його приїзду, щоб не знайшов до чого прискіпатися.
Рипіння ворота припинилося. Еріка засукала широкі рукави, нашвидкуруч зав'язала шнурки на сукні й вискочила з кімнати. Вовняна сукня була завелика й жахливо кололася, але іншої дівчинка не мала. Зі своїх дитячих сорочок вона давно виросла, й Кетрін довелося витягти зі скрині стару домашню сукню Ейлін та абияк перешити її.
Плутаючись у довгій пелені, дівчина збігла в темряві рипучими сходами, штовхнула важкі двері й зупинилася на порозі, примружилася від яскравого світла. Сонце вже зійшло десь за горами, але ще не піднялося — на сході світилась тільки бузкова смужка зорі. Сизий туман стелився по землі, гори вдалині огорнулися щільною пеленою синіх і рожевуватих хмар. Замок стояв на узвишші, оточений горбкуватими пустирищами, які далі плавно вигиналися догори темно-синіми горами. Праворуч від фортечної стіни починався густий ліс, і вкриті ним пагорби здавалися тепер зовсім чорними. Внизу починалася вузька долина Тейну, який ніс швидкі води ущелиною і далі, на рівнини Нортумберленду. Зараз вузька смуга річки зблискувала в променях вранішнього сонця, ніби вихоплений із піхов гострий меч. Як звичайно, Еріка на мить завмерла, милуючись цією дикою і навіть грізною красою. Вона зітхнула й глянула туди, на схід, який дедалі світлішав. Шкода, але навряд чи сьогодні вдасться вислизнути з дому… А день мав бути чудовим.
Дівчинка мерзлякувато пересмикнула плечима та заходилася оглядати подвір'я. Так і є — біля колодязя горбилася стара в чорній сукні.
— Кет! не-ет! — загукала дівчинка щосили. — Ану постав, кажу!
Бабця саме з натугою піднімала повне цебро, але від несподіванки випустила його з рук, і воно з голосним стукотом упало на землю, розхлюпуючи воду.
— Ах ти Господи, — заголосила Кетрін, насилу схиляючись над ним. — Ох, напасть яка!
— Облиш, кому сказано! — Еріка миттю підскочила до неї та вихопила цебро.
— Еріко, ну що ти накоїла? — закректала баба, повільно розгинаючись. — Негіднице, ти так мене налякала! Хіба ж можна так кричати? Я тільки набрала води, а ти як заволала… Я вже подумала, щось у домі сталося. Поглянь, уся мокра через тебе!
— Кетрін, скільки я просила тебе, щоб ти сама не носила цебра, не рубала дрова й не тягала з лісу хмизу? — не зважаючи на бурмотіння старої няньки, суворо заговорила Еріка. — Я наношу води, якщо треба, а ще краще збуджу Брана й він допоможе.
Дівчина спритно підчепила цебро на мотузку, обертаючи рипучий ворот, почала витягати. Видно було, що справа ця для неї звична.
— Ох, що ж це діється! Де ж це бачено, щоб шляхетні Персі ось так просто з колодязя тягали воду, — заголосила Кетрін, спліскуючи руками.
— Якщо ти знаєш інший спосіб дістати води, запропонуй мені, — крізь зуби промовила Еріка, стежачи, щоб цебро не перекинулося вдруге.
Вона вже починала жалкувати, що прокинулася так рано. Кет сьогодні вочевидь була налаштована на буркотіння, а в такі дні її не зупиниш.
— Та хіба ж я про те, — гірко скривилася бабця. — Ти молода леді високого роду, та ще й така гарненька, якщо вмити… Тобі потрібно сидіти біля віконця та вишивати, чекаючи на багатого нареченого, а ти, розпатлана, брудна, цебра носиш та камінням із хлопчиськами кидаєшся!
Еріка підхопила цебро й повільно рушила до кухні, лише глузливий погляд кинула через плече на свою сільську менторшу.
— Кет, що на тебе найшло? — поцікавилась вона. — Ти взялася навчати мене гарних манер? Та кому вони тут потрібні! Селянам, чи нашим вівцям на пасовиську? Повір, мені досить і отця Годвіна, що замучив уже своїми проповідями!
— А проте читати й писати тепер умієш, — задоволено мовила Кетрін, дрібочучи слідом за своєю вихованкою. — Не всяка багата наречена цим похвалитися може! От з'явиться в тебе наречений, а ти йому…
— Знову ти про своїх наречених! Завели водно: наречені, наречені! — з досадою вигукнула Еріка. — Потрібні вони мені! Я, може, заміж і зовсім не збираюся.
— Це ти зараз так кажеш, — упевнено прорипіла бабця. — А ось настане час, підшукаємо тобі багатого та гарного англійця…