Стражник здивовано дивився на бранця, що раптово засміявся, а потім так само раптово замовк і втупився диким поглядом у стіну.
— Агов, слухай-но, може, в тебе не всі вдома? — обережно поцікавився він.
Еріка не відповіла. У її серце закралася глуха туга. Що з нею тепер буде? Раптово їй стало байдуже. Хіба не все одно, як вона загине — від меча якихось негідників, чи в петлі Маклейнів? Дівчина відчула, як на неї навалюється страшна втома. Знову розболілася голова. Не хотілось ні про що думати, тільки ось так лежати й не ворушитися…
Вона відповзла в куток і влаштувалася на соломі. Огидний запах гнилизни вдарив у ніс, але вона й не помітила цього. Зараз їй хочеться єдиного — спати…
Дівчина й не помітила, як провалилася в глибокий сон.
— Ну й дідько з тобою, — флегматично зауважив стражник, бачачи, що його підопічний заснув. — Спиш? Мені ж клопоту менше.
Він потупцював біля віконця, ще раз уважно подивилася на сонного бранця. А що, коли… Робін тяжко зітхнув. Дідько б забрав цього малого! Сидів би зараз із хлопцями нагорі, як годиться. Пили б ель, горланили пісень та видивлялися на гарну наречену. Ет! Не можна, три відьми тобі в ребро! Треба стерегти цього мерзотника.
— Не буде в тому нічого лихого, якщо я вихилю кухля за здоров'я юної Енні, — сам собі сказав Робін.
Він переконався, що бранець міцно спить, дістав із щілини в стіні об’ємного міха, в якому щось булькотіло, та зручніше влаштувався на лаві. Зрештою, у нього теж буде свято!
…Друге пробудження було таке саме неприємне, як і перше. Хіба що смолоскип у камері зовсім догорів, тільки з віконця просочувалося неяскраве світло. Холодна вода натекла під солому, перетворила її на розкислу кашу. Еріка з відразою відкинула від себе смердюче гнилля. Господи, вони що тут, ніколи не змінюють устілки в'язням? Їй пригадалися слова Робіна-стражника: «Повісили б на першому ж сучку». Авжеж, напевне, тут не надто церемоняться з бранцями, а тим більше — з англійцями.
Її пересмикнуло, чи то від холоду, чи від ляку. Щоб якось зігрітися, Еріка встала й почала повільно походжати по своїй тісній камері. Шкода, що не можна змінити одяг — вона майже вся змокла. Так, глузливо додала про себе, і скупатися в кадовбі з гарячою водою! Знайшлася принцеса.
Дівчина прислухалася. Зважаючи на все, свято було в розпалі. Голоси, що долинали сюди, в льох, крізь кам'яну товщу стін звучали глухо. Еріка почала ходити по камері швидше, відчуваючи, як кров поступово доливає до задубілих рук і ніг. Затьмарення минулося, голова міркувала напрочуд ясно. Сон вочевидь був їй на користь — тепер вона почувалася краще, їй відразу схотілося вибратися звідси. Що там говорив цей Робін… У замку весілля? Тоді їй потрібно вшитися звідси якнайшвидше, поки Колін Маклейн не знайшов часу «розібратися» зі своїм бранцем. Ось тільки як?
Дівчина підійшла до ґрат і посмикала їх. Звичайно, можна було й не намагатися: пруття сиділо міцно, начебто вросло в стіни. Щоб перепиляти таке, їй знадобиться не один місяць. А вона не має часу! Від думки про те, що зроблять із нею шотландці, коли скінчиться весілля баронової дочки, в Еріки зацокотіли зуби. Треба щось терміново придумати.
— О, думай же, думай, дурна голово! — крізь зуби пробурмотіла вона. — Змогла забратися сюди, тепер зумій вибратися!
Ретельно, дюйм за дюймом, вона уважно обстежила стіни. Ніде нічого, ніякої лазівки! Міцні дубові двері, очевидно, були замкнені ззовні на засув, тож навіть якби вдалося добути ключі, це б не допомогло. Що ж їй робити? Від безвиході Еріка спробувала простромити голову між пруттям ґрат, але в неї, хвалити Бога, нічого не вийшло. Зате вона змогла розгледіти, що діялося в коридорі. Там на лаві солодко спав Робін, ніжно обіймаючи списа та прихиляючись спиною до стіни. Перед ним стояли порожня миска й кухоль, а поруч сумно валявся здутий міх із-під вина. Видно, бравий страж усе-таки здійснив свою мрію та напився, хоч і на самоті. Запах браги привільно розливався коридором, перебиваючи сморід підземелля. Правильно, чого цьому шотландцеві боятися — бранець замкнений надійно, не втече.