— Я чекаю на тебе, люба, — прошепотіла Еріка й заскрипіла зубами від приниження.
Видимо, її заклик додав дівці нової сили. Вона добряче налягла на двері, й вони нарешті піддалася.
— Ну, де ти, красун… — співучо протягла служниця, заходячи в комірку, але скінчити не встигла.
Еріка з усього маху вперіщила її по білявій голові важкою глиняною мискою, так що Мейзрі навіть не охнула — лантухом звалилася на холодну підлогу. Миска розкололася від удару, скалки з грюкотом посипалися вниз. Еріка замружилася й присіла від ляку, очікуючи наступної ж миті розлюченого ревіння охоронця.
До її чималого подиву, все було тихо. Схоже, грюкіт не потривожив міцного сну Робіна. Вона зважилася розплющити очі й подивитися, що накоїла. Мейзрі лежала тихо й не ворушилася.
— О Боже, я вбила її, — перелякалася дівчина.
Вона припала вухом до грудей служниці. Ні, все гаразд. Дівка просто знепритомніла. Швидше! Треба зв'язати її… Еріка обережно визирнула назовні. Стражник спав, виспівуючи величезним носом, і не думаючи прокидатися. Цікаво, скільки в неї часу? Зважаючи на все, Мейзрі — дівка міцна й може опам'ятатися будь-якої миті. Про всяк випадок вона ще раз несильно приклала її по голові скалкою від миски.
— Пробач, люба, — пробурмотіла дівчина. — Може, хоч це відучить тебе беззастережно вішатися на чоловіків. Казали ж тобі, всі англійці — ошуканці.
Еріка швидко змайструвала покляпець із фартуха безтямної служниці та з відразою запхала їй до рота. Так, уже краще… Рештки фартуха подерла на смуги, щоб зв’язати своїй жертві руки й ноги.
За кілька хвилин вона обережно вибралася з камери. З натугою засунула тяжкий засув, прослизнула повз сонного стражника за двері, що вели з підземелля. У камері залишилася зв'язана Мейзрі, яку вона дбайливо вклала на солому й відвернула до стіни. Може, стражник у темряві не відразу помітить підміну й це дасть їй кілька дорогоцінних годин. Бідолашна довірлива Мейзрі… Еріка щиро сподівалася, що їй не надто перепаде від хазяїв, коли вони виявлять дівку в льоху замість бранця. Та й не схоже було, щоб метка куховарка дала себе зобидити. Щось придумає на власне виправдання.
У коридорі Еріка розгублено озирнулася навколо. Тепер лишалося вибратися звідси. Замок Маклейнів був значно більший за Тейндел, і орієнтуватися в ньому було складно. Вона пішла навмання, намагаючись про всяк випадок запам'ятати дорогу. Незабаром дівчина зміркувала, що потрапила в приміщення для слуг. Тут, зважаючи на все, теж недавно скінчилося свято. Посередині стояв стіл, навколо якого валялися без тями п'яні шотландці. Перш ніж ступнути в кімнату, вона уважно озирнулася навсібіч. Начебто все тихо… Пригадала, як Мейзрі казала, що всі в замку перепилися. Так воно і є.
Погляд дівчини наткнувся на найближчого до неї хлопчака, який спав просто на підлозі. З-під його закоченого на литці вовняного гольфа стирчало руків'я невеликого кинджала. Намагаючись ступати навшпиньки, вона підійшла до нього й обережно потягла за навершя, зброя легко ковзнула їй у руку. Як заворожена, Еріка дивилася на кинджал, що ледь мерехтів у пітьмі. Їй спало на думку, що зараз вона може легко перерізати півзамку, поки хто-небудь отямиться. Від однієї цієї думки волосся в неї на голові заворушилося. Вона так яскраво уявила собі мерців із перерізаними горлянками, які валялися скрізь, — у коридорах, за святковим столом, — що їй стало зле. Картина розореного Тейндела знову постала в неї перед очима. Дівчина ковтнула й відсапалася. Ні, тільки не так. Убити ворога в бою — це одне, а різати сонних… Бр-р-р! Вона вибереться й без того. Але кинджал, мабуть, треба забрати з собою. Придасться. До того ж, це буде цілком чесний обмін — її ж бо зброю відняли шотландці.
Еріка швидко покрокувала коридором.
— Де ж тут вихід? — замислено промовила вона.
Коридор перед нею роздвоювався, нагору вели якісь сходи. Дівчина справедливо розсудила, що в панські покої підійматися ні до чого, й вибрала правий поворот. Повинні ж слуги якось потрапляти в замок! І напевне, це мають бути якісь маленькі дверцята, що причаїлися в бічній стіні…
— Агов! Чого це ти тут скрадаєшся, га? — почула вона гучний голос за собою.
Від ляку в неї мало не підкосилися ноги.
— Я тебе запитую, ледарю! — загримів той самий голос. — Відповідай, що ти тут робиш?!
Еріка втягла голову в плечі, озирнулася й побачила дебелого здорованя, здавалося, до самих брів зарослою густою рудою бородою. На бородані красувався кілт, настільки заляпаний різноманітними плямами, що складно було розгледіти малюнок. При погляді на нього відразу ставало зрозуміло, що власник цієї нещасної одежинки полюбляє і вміє добре попоїсти. Здоровань похмуро дивився на неї, всім своїм виглядом нагадуючи розбудженого ведмедя.