— Тітонько! — оглушливо заволав шибеник, не даючи жінці отямитися. — Тітонько Мег!!!
Хлопчисько відчайдушно ридав, чмихав носом, розмазував сльози по брудному обличчю та все намагався увіткнутися їй у фартух. Маргарет заціпеніло дивилася на нього, як і раніше, нічого не розуміючи. Першої миті вона просто мову втратила.
— Тітонька?! — вражено перепитала жінка, коли нарешті трохи дала собі раду.
Здоровенний білявий хлопак, загорнений у грубий пастушачий плед, який, видимо, був у них за ватага, раптом широко посміхнувся. Його плескате всіяне веснянками обличчя осяяли радість і водночас лукавство.
— Якраз у яблучко, леді, — прогув він застудженим басом. — Адже ви сестра нашої покійної пані, леді Ейлін Тейндел?
Маргарет мимохіть кивнула. Здоровань посміхнувся ще ширше, показуючи щербаті зуби.
— Ото радість! Нарешті добулися до вас. А вже ж як довго їхали, поки знайшли! Цією країною подорожувати, знаєте, важкувато…
— А… навіщо ж ви мене шукали? — ледь змогла вичавити з себе господиня Бархеда.
— Як це навіщо? — щиро здивувався здоровань. — Адже ця мала — ваша небога, Еріка. Гарненькі справи… Невже ж ви її не впізнаєте? Таж отакесенькою на руках тримали…
Хлопець із розчуленим поглядом продемонстрував зріст крихітки, з якою тітці нібито доводилося бавитися. Маргарет аж захекалася. Якусь мить усі мовчали, чулося тільки схлипування Еріки. Аж раптом Мег сполотніла, очі в неї закотилися, і Дональд ледь устиг підхопити шляхетну пані, що впала непритомна.
…Леді Маргарет підперлась долонею та зі смутком дивилася, як їсть її небога. Видовисько було справді сумне, особливо зважаючи на те, що бідолашна й досі не встигла звикнути до самого факту появи дівчинки в своєму домі.
Еріка люто поглинала рагу. Час від часу давилася великими шматками, але її це не бентежило — пальцями вона запихала їх до рота, й соус стікав у неї по ліктях та капав на стіл. До кімнати ввійшов літній слуга, неприязно скосив око на гостю. В руках у нього парувала таця зі смаженим кроликом, яку він статечно встановив на стіл. Очі в дівчини спалахнули. З якимось черевним гурчанням вона відірвала лапу від тулубця та вчепилася в неї зубами.
Рот у старого слуги перекосило презирливою гримасою. Маргарет суворо глянула на нього, слуга по-мученицьки підняв очі до стелі та вийшов. Увесь вигляд старого мажордома красномовно свідчив, що якби його воля, негайно викинув би він цього ненажеру геть, але мусить коритися волі господині. Еріка голосно втягла в себе соус. Маргарет відвела погляд від дверей, за якими зник ображений у найкращих почуттях слуга, й собі гидливо поморщилася. Усьому є межа!
— Еріко, дитино моя, не забувай, що ти в пристойному домі, — намагаючись говорити лагідно, промовила вона. — Їж повільніше. Ніхто не відніматиме в тебе їжу.
Всупереч бажанню голос у господині звучав суворо. Дівчина миттю знітилася, розгублено глянула на тітоньку, і в Маргарет при цьому серце мало не розірвалося.
— Пробачте мені, тітонько Мег! — дівчина притисла руки до грудей, прикрашаючи й без того брудну куртку плямами від соусу. — Але ми так довго їли всіляку гидоту… Я просто не змогла втриматися… Ви не уявляєте, як болить шлунок після коріння чи сирого їжака…
Маргарет відчула, що її нудить. Еріка тим часом з видимим жалем відклала кролячу ногу та знову налягла на рагу.
— Взагалі, я вмію гарно їсти, — з натоптаним ротом провадила небога. — Мене вчила цього моя нянька Кетрін. Вона теж казала, що юним леді негоже плямкати й накидатися на страву. Але в нас у Тейнделі нечасто можна було поїсти ось так, — очі її з захватом обвели всю пишноту цього столу, — досхочу…
Вона раптом почервоніла, бо помітила відверті жалощі на обличчі родички.
— Тільки не подумайте, що батько морив нас голодом! — вигукнула вона. — Він дуже добре дбав про нас. У домі завжди було що пожувати. Та я й сама можу запросто підстрелити кролика чи гусака, а то й дичину крупнішу. Ми завжди могли самі впоратися з господарством, навіть якщо батька вдома не було. Одного разу на полюванні я сама підстрелила оленя! Це тому, що я дуже добре стріляю з лука. Джош і батько навчили мене…
На очі дівчині раптом набігли сльози. Спогад про домівку різонув їй по серцю з такою силою, що бідолашна ледь не розридалася. У Маргарет, яка слухала небогу з сумішшю жаху й недовіри, несподівано теж затремтіли губи.
Треба пам’ятати, сказала Мег сама собі, що довелося пережити цій дивній дитині, та постаратися пом'якшити своє ставлення до неї. Досить було й того, що дівчинка побачила в своєму розореному домі. Мертві брат і батько, спалений замок… Після її розповіді жінці здавалося, що волосся в неї на голові й досі ворушиться від жаху. Як ця дитина взагалі жива лишилася? Тільки з волі Господньої, не інакше, можна було вижити після всієї колотнечі, що зчинилася навколо неї. Просто немислимо!