— Це несправедливо! — голосно сказала вона самій собі.
Дівчина згорнулася калачиком, заплющила очі й постаралася заспокоїтись. Хто-небудь помітить її відсутність, прийде та відчинить двері, спробувала втішити себе Еріка. Не може бути, щоб усі чисто про неї забули…
Дженет випустила її тільки перед вечором. Служниця зійшла нагору по свіжі рушники для святкового столу й почула, як хтось тарабанить у двері. Еріка до того часу вже перестала сподіватися, що хтось її почує, і стукала швидше з відчаю.
— Боже мій, панянко, що ж це таке? Чому це ви тут сидите, коли свято вже закінчується?! — сплеснула руками служниця, коли з кімнати з'явилася скуйовджена дівчина.
Еріка не промовила й слова, а мерщій помчала до зали. Та коли вона спустилася вниз, там усе було так, як і буває наприкінці свята. Веселі гості перепилися, частування з'їдено… Еріка ледь не розплакалася. Невже вона пропустила все?
Раптом із далекої галереї почулися верескливі звуки скрипки. Невдовзі до зали поважно вступили музики. Незабаром почнуться танці! Еріка трохи збадьорилася. Виходить, зараз почнеться найцікавіше! Вона рішуче спустилася зі сходів і ступнула в залу. Слід було визнати, що її поява залишилася непоміченою — ніхто вже не роздивлявся навсібіч. У очах Еріки відразу зарябіло від безлічі тартанів найрізноманітніших барв. Господи, як вони тільки розрізняють один одного за візерунком кілта? Це ж просто неможливо.
Вона почала обережно пробиратися до столу — все-таки за час ув'язнення добряче зголодніла. На неї, як і раніше, ніхто не звертав уваги, й це її цілком влаштовувало. Ага, он дядько Дункан у кутку розмовляє із якимось кремезним шотландцем. Глава сімейства Макфергюсів здався їй навіть понурішим, ніж зазвичай. У Еріки склалося таке враження, що вони сварилися. У всякому разі, дядько мав доволі стурбований вигляд. Цікаво, чого б це?
Але відразу думки про дядечка вилетіли в неї з голови — у іншому кінці зали вона побачила Річарда. Її серце пропустило один удар, а по тому застукотіло частіше. Що їй робити? Підійти, заговорити з ним, чи не звертати уваги? Ах, якби він її зараз помітив! Вона вже майже зважилася підійти, як раптом посеред зали виник якийсь рух.
— Чому не грає музика? Грайте ж бо, музики! — громовим голосом зажадав хтось не дуже тверезий.
— Танці, танці, давайте починати танці! — підхопили інші.
Слуги кинулися зсовувати столи, й увага Еріки зосередилося на частуванні. Вона ледь встигла схопити шматок пирога з крайнього столу та заходилася пожадливо запихати смачне тісто до рота. Річард нікуди не подінеться, тим більше, що він навіть не помітив її. Все-таки дуже кривдно, коли на тобі нова сукня, а тебе не помічають…
Юрба тим часом ринула на звільнений від столів простір, утворюючи гомінке коло. Худий скрипаль ніжно торкнувся смичком до струн, видобуваючи з інструмента протягливу врочисту мелодію. До нього приєднався ріжок, пролунали гугняві звуки волинки, й музика вільно полилася залою.
За традицією, першою парою вийшли господар і господиня дому. Дункан Макфергюс вивів у центр зали леді Маргарет, розпашілу від задоволення; на коротку мить вона знову стала гарненькою. Дункан уклонився дружині, вона присіла перед ним у реверансі, й він повів її по колу, починаючи перший церемонний танець. Леді Маргарет пливла залою з опущеними очима, лише час від часу лукаво посміхаючись. Еріка мимоволі замилувалася тим, як легко і з якою гідністю рухається тітонька.
Скрипалі піддали жару, й музика заграла вдвічі швидше. Леді Маргарет і сер Дункан теж піддали, їхні рухи стали рвучкими, вони танцювали вже щосили. Зненацька в коло ввірвався дебелий шотландець, міцно тримаючи свою верескливу дружину за стан. Товариство вибухнуло привітальними вигуками, підбадьорюючи нових танцюристів. Музика мчала залою, дедалі нові пари приєднувалися до танцю. Миготіли яскраві спідниці, чулися сміх і жіночий вереск… Еріка жадібно спостерігала за стрімким танком. Її ноги самі ладні були затанцювати, й вона мимоволі виробляла на місці якісь мудрі па…
Дівчина витягла шию, намагаючись нагледіти в юрбі гостей Річарда. Ну повинен же він нарешті її помітити? Щойно був десь тут, і ось будь ласка — зник. Танок скінчився, а шотландця досі не було видно. Що за звичка загадково зникати? Вона вже почала гніватися на Діка Далхаузі. Де можна ховатися, справді?