— Еріко! — вивів її зі стану глибокої замисленості голос тітоньки. Дівчина неохоче озирнулася й побачила, що Маргарет, і досі сяючи, навіщось підкликає її жестом. Еріка подумала, що ніколи ще не бачила її такою. Тітка Мег наче помолодшала на десять років.
Поряд із нею стояв міцний чорнявий юнак, одягнений у кольори клану Макфергюсів, із блискучими золотими шпорами на новеньких шкіряних чобітках. Еріка ледь не пирснула, коли це побачила. До чого ж дивно бачити гордовиті атрибути лицарства на голих ногах шотландця, одягненого в святковий кілт! Вона уважніше придивилася до хлопця, що стояв поряд із її родичкою… Та це ж той самий злостивий красунчик, який глузував із неї вранці, коли бідолашну мало не затоптали конем на подвір'ї замку! Еріці відразу схотілося непомітно вшитися. Але Маргарет наполегливо махала до неї рукою, і не було куди подітися — довелось підійти.
— Познайомся, Роберте, — церемонно звернулася Маргарет до свого сина, — це твоя кузина Еріка. Пам'ятаєш, я розповідала тобі про неї?
Хлопець розгубився, але тільки на мить. Самовладання швидко повернулося до нього, і він уклонився й навіть розплився в посмішці, котра здалася дівчині глузливою. Він мав гарні чорні очі, обрамлені пухнастими віями, але вираз обличчя здався їй якимось надто солодкавим. Еріка мовчала, тужно дивилась у підлогу.
— Ми, здається, вже зустрічалися? — галантно звернувся до неї молодий Макфергюс. — Не знав, що в мене є така чарівна кузина. Ніколи не вгадаєш, що за несподіванка чекає на тебе вдома.
Він оглянув її, оцінюючи, й вирішив про себе, що на дівчисько варто звернути увагу. А непогана кузина… Це ж треба, тоді на подвір'ї вона казала правду — таки не служниця. Зараз, дивлячись на її гарненьке личко й милу сукню, в цьому ніхто не засумнівався б. Ну що ж, чудово… Роберт подумки потер руки. Він був великим шанувальником гарненьких жінок. Шкода, в Шотландії не часто зустрінеш таку красу. Схоже, вона сама не усвідомлює, наскільки вродлива! Це чудове руде волосся, великі зелені очі, прозорі, мов вода у весняному струмку, чарівне ластовиннячко на косі, яке тільки прикрашає її та додає привабливості. Тонкий стан ще не розвинений, але вже пружно випнуті маленькі груди, трохи різкуваті манери… Ні, вочевидь, у цих англійках щось є. Еріка відчула його погляд, і собі похмуро глянула. Теж мені, куртуазний кавалер… Вона згадала, як паскудно він говорив із нею тоді, на подвір'ї, та постаралася здатись якомога байдужішою. Тітонька Маргарет осудливо похитала головою.
— Ну, не бентеж її, Роберте. Вона зовсім засоромилася, бачиш, не звикла до товариства.
Еріка зашарілася від такої нахабної неправди. Та начхати їй на дорогоцінного тітоньчиного синочка, як і на все це «товариство»! Вона гордовито задерла підборіддя й повернулася, щоб іти.
— Сподіваюся, перший танець буде моїм?
Роберт перепинив їй шлях, обдаровуючи своєю нудотною посмішечкою.
— Не сподівайтеся, — зарозуміло кинула Еріка. — Я ніколи не подам своєї руки такій людині, як ви.
— І досі гніваєтеся за той випадок? — щиросердно засміявся він. — Пробачте, але я ж не знав, що ви моя кузина.
— Марна праця, любий кузене, — суворо відповіла вона. — У мене вже склалося враження про вас, і я не збираюся його змінювати.
— І все-таки сподіваюся, що ви його зміните, — нахабно заявив Макфергюс. — Може, коли цей замок стане моїм…
Він багатозначно оглянув її, з особливою увагою зупинився на грудях, і Еріка відчула, що червоніє.
— Слухайте-но, — доволі брутально сказала вона, — може, цей замок колись вам і дістанеться, але це не значить, що ви отримаєте все, що є в його стінах.
Вона рвучко розвернулася й швидко пішла геть. Руки самі стискалися в кулаки, серце стугоніло, немов дзвін на сполох. Вона рушила до виходу, дорогою гарячково придумуючи, як же позбутися надокучливої уваги Роберта. Адже зрозуміло, він їй спокою не дасть… Дівчина була настільки збентежена нахабними домаганнями Роберта, що навіть не відразу помітила Діка. Той стояв, оточений шотландця-ми, і щось палко їм доводив. Обличчя його співрозмовників були серйозні — зважаючи на все, слухали його уважно, хоча не у всіх його мова зустрічала схвалення.
Невелика групка, що збилася навколо Річарда, ніби не помічала веселощів, які пакували навколо, цілком поглинута своєю розмовою. «Здається, на Великдень у Бархед усі з'їхалися тільки для того, щоб обговорити якісь важливі справи!» — з досадою подумала дівчина, непомітно присуваючись ближче до тих, хто сперечався. Їй так потрібно поговорити з Діком, а він знову її не бачить!