Вона не чекала, чим скінчиться суперечка тітоньки Маргарет і її чоловіка. Обережно, навшпиньки прокралася до кінця коридору й нечутно збігла сходами. Метнулась у бічний хідник і опинилася в галереї під накриттям, яка виходила на подвір'я замку. Тепер потрібно було заспокоїтися і вдати, ніби вона цілий ранок тут походжає.
Мусила дочекатися, поки дядечко поїде, потім обережно спуститися на подвір'я… Хвалити Бога, мала тонкий слух, тож загодя почула сопіння товстунки Дженет, яка важко сходила нагору. Якби служниця пройшла повз неї, залишила б шанс вибратися з замку. Та, на лихо, Дженет помітила її.
— Ах, ось ти де, негіднице! — почула вона радісний крик камеристки. — Чого це ти тут ховаєшся, коли тебе всі шукають?
Еріка озирнулася, стараючись, щоб на її обличчі не відбилося жодних почуттів, крім подиву.
— Що сталося, Дженні? — холодно поцікавилася вона.
Та так і застигла з роззявленим ротом.
— Ні, ну ви тільки подумайте! — сплеснула вона руками. — Я її шукаю цілий день, уся змокла, а вона мені: що сталося? Ну-бо, мерщій, панянко, ходіть за мною. На вас тітонька чекає вже цілу годину, аж непритомніє.
Дженет безцеремонно схопила її за руку та потягла нагору, не зважаючи на те, що дівчина спробувала впиратися. Серце в Еріки скажено стукотіло, думки гарячково металися. Напевне, так почуваються тварини, яких ведуть на заклання. Що робити? Можна відштовхнути Дженет, кинутися вниз, вискочити на подвір'я… Чи далеко вона втече? Камеристка здійме галас, і дядечко Дункан зрозуміє, що їй усе відомо.
— Ось, привела її, — пихкаючи, промовила Дженет, щойно обидві переступили поріг панських покоїв. — Насилу знайшла.
Маргарет кинулася до них, не в змозі вгамувати хвилювання. Еріка відзначила про себе її почервонілі очі. Схоже, тітка недавно плакала.
— Нарешті! — вигукнула вона. — Де ти була?
І підозріливо втупилася в обличчя небоги.
В жодному разі не можна виказувати, що вона все знає! Відчуваючи, що серце от-от вискочить із грудей, дівчина безневинно глянула леді Маргарет просто у вічі.
— Але, тітонько… Я не розумію, чому ви так гніваєтеся? Я не зробила нічого поганого…
Леді Макфергюс трохи заспокоїлася, але її рука й далі нервово бгала хустку.
— Нестерпна дитина, — мовила вона швидше з полегшенням, аніж сердито. — Я наказала обшукати весь замок, а ти, за своєю звичкою, десь ховаєшся. Де ти була цілу ніч?
— Як де? — цілком щиро здивувалась Еріка. — На галяві, разом із усіма. Ви ж дозволили мені піти на свято. Там було так весело! І я зовсім не ховалася, просто вирішила погуляти.
Маргарет мала розгублений вигляд. Їй був конче потрібен переконливий привід, щоб замкнути небогу, але вона ніяк не могла придумати, як це зробити. Дівчина поводилася надто впевнено. Еріці спало на думку, що вони з тітонькою грають у якусь диявольську гру. Їй навіть стало шкода Мег, яка таки була прихильна до неї, але мусила здолати порив і не кинутися їй на шию з риданням. Все одно та її не пожаліє, тільки гірше буде.
— Не бреши мені, Еріко. Це страшний гріх. Тебе не було на святі, — суворо промовила леді. — Мері сказала мені, що ти зникла з галяви на самім початку й тебе ніхто там не бачив. Природно, ми перелякалися. Адже з тобою могло трапитися що завгодно! У лісі водяться дикі звірі, тебе могли скривдити…
Вона відвернулася на мить, видимо, не в змозі опанувати себе.
— Тебе покарано, — безапеляційним тоном заявила Маргарет. — Сидітимеш у своїй кімнаті, поки я тобі не пробачу.
— О, тітонько, пробачте, пожалійте! Не треба мене замикати! — благала Еріка.
Але, видно, її прохання тільки розлютило родичку.
— Дженет, веди її, — крижаним тоном промовила тітка й відвернулася до вікна.
— Будь ласка… — прошепотіла дівчина.
У її голосі чулося таке благання, що тітонька не витримала. Леді Маргарет повернулася до неї з маскою застиглої муки на обличчі. На мить їхні очі зустрілися. Бідолашна жінка мовчки похитала головою. Підійшла до небоги, нагнулася й поцілувала Еріку в чоло, а по тому швидко вийшла з кімнати.
Розділ 11
Голосно брязнула засувка, й вона знову опинилася під замком у своїй кімнаті. Дженет задоволено пробурчала ще щось собі під ніс і вийшла. Якийсь час Еріка чула її кроки, а потім усе стихло.
Дівчина знесилено притулилася до одвірка. Нема тепер чим собі зарадити. Вона обвела тужним поглядом свою малу кімнатку, що так несподівано перетворилася на в'язницю. О, чому вона не послухалася Дональда, який умовляв її не їхати сюди, в кляту Шотландію!