Невже залишається чекати, коли з'явиться Дуглас і відвезе її до свого замку? Від цієї думки мороз пробіг по шкірі. Вона боялася цього страшного чоловіка, як нікого в житті. Із самого дитинства тільки й чула розповіді про невблаганного лицаря з Лідденсдейла, убивці її матері. «Тихше, тихше, не плач, дитинко, Чорний Дуглас тебе не дістане…» — під цю стару пісню вона звикла засинати, як і багато англійських дітей. І тепер вона стане його дружиною? Ця дика, неймовірна думка змусила її заціпеніти від жаху. Дівчина замотала головою, відгонячи страшну мару. Проклята спадщина! Треба розібратися у всьому, інакше вона просто збожеволіє. Як вийшло, що вона стала спадкоємицею величезного графства? Сер Дункан щось говорив про заповіт старого графа Персі… Це що ж виходить — дід Генрі заповів їй усе своє графство? Але чому саме їй? Він жодного разу не бачив її, вона сумнівалася, що дідусь мав до неї бодай якісь родинні почуття.
Стривай-стривай! Як же тоді розуміти приїзд цього найманця, якого послав батьків брат, її дядько Джеффрі? Як його кликали… Еріка наморщила чоло, і пам’ять послужливо підказала: Джон Нолліс. Він же називав свого пана «граф Персі», вона це точно пам'ятала. Може, тут криється якась помилка? Її серце прискорено забилося. Та ні ж, і Чорний Дуглас, і Макфергюс помиляються, вона не може бути спадкоємицею графства Нортумберленд. О, як би їй хотілося, щоб так воно й було!
Несподіваний здогад простромив їй мозок, мов кинджалом, і вона відчула, як від переляку холонуть руки. А що, як усе-таки мають рацію вони, а не Джон Нолліс? Батько повірив цій людині, яку бачив уперше в житті, прийняв за братового посланця… Але, може, він брехав їм? Він же відразу їй не сподобався! Що, коли…
Її розум відмовлявся цьому вірити, але факти були незаперечні. Тієї ж ночі, коли слуга з Беверлі на ймення Нолліс з'явився в їхньому замку, Тейндел було підпалено, а всіх його мешканців перебито. Вона сама якимось дивом уціліла. Якби тоді вона лишилася вдома, скорилась батьковій волі, теж була б мертва. І тепер вона, єдина, хто вижив, стає спадкоємицею величезного графства. Збіг… Тоді чому ці три події — смерть діда, заповіт і напад на Тейндел — відбулися одночасно?
Чи міг старий граф Персі заповісти землі своєму старшому синові? Кетрін частенько казала, що якби сер Родерік через дурощі не оженився в молоді літа на Ейлін Рендолф, то успадкував би весь Нортумберленд. Генрі Персі завжди любив свого первістка більше, ніж молодшого, і саме його змалечку ладнав у спадкоємці. Що, як перед смертю дід пожалкував про своє необачне рішення та змінив заповіт?
— Батьку, батьку… — тихо прошепотіла Еріка, схиляючи голову.
Він уже нічим не зможе їй допомогти… Якою жахливою виявилася доля її батьків! Невже їй доведеться повторити їхнє життя, невже призначено загинути? Дівчина піддалась раптовому поривові, впала навколішки перед малою лампадкою та почала палко молитися. З заплющеними очима вона шепотіла слова молитви, вкладаючи в них усю душу.
Як не дивно, щира молитва додала їй рішучості. У голові проясніло, навіть дихати ніби легше стало. Еріка зітхнула й дістала з-за пазухи простенький срібний хрестик. Колись він належав матері. Минуло шістнадцять літ звідтоді, як Дугласів кинджал перерізав горло юній Ейлін. Їй тоді ледве сповнилося двадцять років…
Не відриваючись, дівчина дивилася на цей хрестик, і в її душі поступово здіймалася справжня буря.
— І ви хочете, щоб я стала нареченою вбивці власної матері? Ніколи, — крізь зуби прошепотіла вона.
Еріка швидко поцілувала хрест і знову обережно сховала на грудях. Вона не чекатиме покірливо, коли по неї з'явиться Дуглас. Їй не потрібна ця проклята спадщина, через яку загинули її батько та брати. Вона подасться до короля й відмовиться від Нортумберленда! Тільки б їй вибратися звідси…
— Ви ще погано мене знаєте, — з погрозою промовила вона в порожнечу.
По тому підбігла до єдиного віконця, що було на рівні її грудей, легко скочила на широке кам'яне підвіконня. Ще вчора вона з острахом дивилася з цього вікна на рівну стіну, яка обривалася десь далеко внизу, й думка про втечу в такий спосіб викликала в неї справжній жах. Відверто кажучи, й зараз острах брав, коли дивилася вниз. Але іншої ради не було.
Вона гарячково заметалася по кімнаті, вишукуючи бодай щось, аби спуститися вниз із його допомогою. Двадцять ярдів — це високо, а в неї нема ні мотузки, ні драбини. Еріка трішки поміркувала, нарешті відкинула віко дерев'яної скрині, що стояла під стіною. Там зберігався зимовий одяг, якісь теплі хутряні плащі, і все це було ретельно пересипане духмяними травами. А просто згори лежав сувій полотна, з якого тітонька Мег недавно доручила Еріці нашити простирадел — на посаг для Мері.