— Хіба ви забули, що сказано в святому письмі, у книзі «Буття», глава перша, стих двадцять шостий: «І сказав бог: створімо людину за образом нашим, за подобою нашою»; і далі стих двадцять сьомий: «І створив бог людину за образом своїм». А Сальватор осмілюється спотворювати цей образ і подобу, і ви — навіть ви! — вважаєте це доцільним!
— Пробачте, святий отче… — тільки і міг вимовити прокурор.
— Хіба бог не вважав своє творіння прекрасним, — натхненно говорив єпископ, — викінченим? Ви добре пам’ятаєте статті законів людських, але забуваєте статті законів божих. Згадайте ж стих тридцять перший того ж розділу першого книги «Буття»: «І побачив бог усе, що він створив, і от добре вельми». А ваш Сальватор гадає, що треба щось виправляти, переробляти, спотворювати, що люди повинні бути земноводними істотами, — ви теж вважаєте все це дотепним і доцільним? Хіба це не огуда бога? Не святотатство? Не блюзнірство? Чи, може, громадські закони в нас уже не карають за релігійні злочини? Що буде, коли слідом за вами всі почнуть повторювати: «Так, людина погано створена богом. Треба віддати людину на переробку лікареві Сальваторові»? Хіба це не жахливий підрив релігії?… Бог вважав усе, що створив, гарним — усі свої творіння. А Сальватор починає переставляти тваринам голови, міняти шкури, створювати воістину богопротивні чудовиська, ніби знущаючись над творцем. І вам важко знайти в діях Сальватора склад злочину!
Єпископ спинився. Він був задоволений з того враження, яке справила на прокурора його промова, помовчав і знову заговорив тихо, поступово підвищуючи голос:
— Я сказав, що мене більше цікавить доля Сальватора. Але хіба я можу байдуже поставитись до долі Іхтіандра? Адже ця істота не має навіть християнського імені, бо Іхтіандр по-грецьки означає не що інше, як «людина-риба». Навіть якщо Іхтіандр сам не винен, якщо він тільки жертва, то він усе-таки є богопротивним, блюзнірським створінням. Уже тільки своїм існуванням він може бентежити думки, викликати грішні міркування, спокушати єдиних від малих сих, похитнути слабо-вірних. Іхтіандр не повинен існувати! Було б найкраще, якби господь покликав його до себе, якби цей нещасний юнак умер від недосконалості своєї спотвореної природи. — Єпископ багатозначно поглянув на прокурора. — В усякому разі він повинен бути звинувачений, вилучений, позбавлений волі. Адже за ним також водилися деякі злочини: він викрадав у рибалок рибу, псував їхні сіті і, нарешті, так налякав їх, що, пам’ятаєте, рибалки припинили лов, і місто залишилося без риби. Безвірник Сальватор і огидне дітище його рук — Іхтіандр — зухвалий виклик церкві, богові, небу! І церква не складе зброї, доки вони не будуть знищені.
Єпископ продовжував свою викривальну промову. Прокурор сидів перед ним пригнічений, втягнувши голову в плечі, навіть не намагаючись перервати цей потік грізних слів.
Коли нарешті єпископ скінчив, прокурор підвівся, підійшов до нього і промовив глухим голосом:
— Як християнин, я принесу гріх свій у сповідальню, щоб ви відпустили його. А як урядова особа, я складаю вам подяку за ту допомогу, яку я дістав від вас. Тепер мені ясно, в чому полягає злочин Сальватора. Його обвинуватять і покарають. Іхтіандра теж не мине меч правосуддя.
ГЕНІАЛЬНИЙ БЕЗУМЕЦЬ
Судовий процес не зламав лікаря Сальватора. У тюрмі він був, як і завжди, спокійний, тримався самовпевнено, із слідчими та експертами говорив, з погордливою поблажливістю, немов дорослий з дітьми.
Його вдача не терпіла бездіяльності. Він багато писав, зробив кілька блискучих операцій у тюремній лікарні. Серед його тюремних пацієнтів була дружина наглядача тюрми. Злоякісна пухлина загрожувала їй смертю. Сальватор урятував їй життя в той самий момент, коли запрошені на консультацію лікарі відмовились їй допомогти, заявивши, що тут медицина безсила.
Настав день суду.
Величезна судова зала не могла вмістити всіх охочих бути присутніми на суді. Публіка юрмилася в коридорах, запрудила площу перед приміщенням суду, зазирала в розчинені вікна. Багато цікавих повидиралися па дерева, що росли коло будинку, де відбувався суд.
Сальватор спокійно сів на своє місце на лаві підсудних. Він тримався з такою гідністю, що стороннім могло видатися, ніби він не обвинувачений, а суддя. Запросити оборонця Сальватор відмовився.
Сотні очей пожадливо дивилися на нього. Однак мало хто міг витримати пильний погляд Сальватора.
Іхтіандр викликав не менше зацікавлення, але його не було в залі. Останніми днями Іхтіандр почував себе дуже погано і майже весь час сидів у баку з водою, ховаючись від докучливих цікавих очей. У Сальваторовому процесі Іхтіандр був лише свідком обвинувачення — скоріше одним з речових доказів, як називав його прокурор.
Справу обвинувачення самого Іхтіандра в злочинній діяльності мали розглядати окремо, після процесу Сальватора.
Прокуророві довелося так зробити тому, що єпископ квапив із справою Сальватора, а підготовка доказів проти Іхтіандра потребувала часу. Агенти прокурора активно, але обережно вербували в пулькерії «Пальма» свідків майбутнього процесу, в якому Іхтіандр мав виступити як звинувачений. Проте єпископ не раз натякав прокуророві, що було б найкраще, якби господь прибрав нещасливця Іхтіандра. Така смерть була б чудовим доказом того, що людська рука здатна тільки псувати божий витвір.
Три вчених експерти, професори університету, прочитали свій висновок. З величезною увагою, намагаючись не пропустити жодного слова, слухала аудиторія суду думку вчених.
— На вимогу суду, — почав свою промову головний експерт, уже немолодий професор Шейн, — ми оглянули юнака Іхтіандра і тварин, яких оперував професор Сальватор у своїх лабораторіях. Ми дослідили його невеличкі, але дуже вміло обладнані лабораторії і операційні. Професор Сальватор у своїх операціях користувався не тільки останніми удосконаленнями хірургічної техніки, на зразок електричних ножів, знезаражуючого ультрафіолетового проміння тощо, але й такими інструментами, які ще невідомі хірургам. їх виготовили, очевидно, за його вказівками. Я не зупинятимуся довго на дослідах професора Сальватора над тваринами. Ці досліди в основному зводилися до надзвичайно сміливих за своїм задумом і блискучих за виконанням операцій: до пересадки тканин і цілих органів, зшивання двох тварин, до перетворення дводихаючих на однодихаючих і навпаки, перетворення самок на самців, до нових методів омолодження. У садах Сальватора ми побачили дітей та підлітків віком від кількох місяців до чотирнадцяти років, що належать до різних індіанських племен.
— В якому стані ви побачили дітей? — спитав прокурор.
— Усі діти здорові й життєрадісні. Багатьох з них Сальватор врятував від смерті. Індіанці вірили йому і приводили до нього дітей з найвіддаленіших куточків — від Аляски до Вогняної Землі: ескімоси, ягани, апачі, тауліпанги, еанапани, ботокуди, пано, арауканці.
У залі почулося чиєсь зітхання.
— Люди всіх цих племен несли своїх дітей до Сальватора.
Прокурор починав турбуватися. Після розмови з єпископом, яка дала належний напрям його думкам, він уже не міг спокійно слухати цю похвалу Сальваторові і спитав у експерта:
— Чи не гадаєте ви, що операції Сальватора були корисні й доцільні?
Та голова суду, сивий дід із суворим обличчям, побоюючись, що експерт дасть ствердну відповідь, поквапився втрутитись:
— Суд не цікавиться особистими поглядами експерта на наукові питання. Прошу, розповідайте далі. Що дав огляд юнака Іхтіандра з арауканського племені?
— Тіло його вкрите штучною лускою, — оповідав експерт, — з якоїсь невідомої гнучкої, але надзвичайно міцної речовини. Аналіз цієї речовини ще не закінчено. У воді Іхтіандр користувався інколи окулярами з особливого скла, виготовленого з важкого флінтгласу, показник заломлення якого дорівнює майже двом. Це давало йому змогу добре бачити під водою. Коли ми скинули з Іхтіандра його луску, то побачили під обома лопатками округлі отвори діаметром десять сантиметрів, затягнуті п’ятьма тоненькими смужками шкіри, схожими на зябра акули.