Владний голос Сальватора вплинув на вартового. Він кинувся розбороняти ворогів.
На гамір прибігли ще кілька вартових, і незабаром Зуріту й Бальтазара розняли.
Зуріта міг вважати себе переможцем у боротьбі. Але переможений Сальватор був усе-таки дужчий за своїх противників. Навіть тут, у цій камері, будучи арештантом, Сальватор не переставав керувати подіями й людьми.
— Виведіть з камери забіяк, — наказав Сальватор, звертаючись до вартових. — Мені треба залишитися з Іхтіандром сам на сам.
І вартові скорилися. Незважаючи на протести і лайку, Зуріту й Бальтазара випровадили. Двері камери, хряпнувши, зачинилися.
Коли в коридорі стихли далекі голоси, Сальватор підійшов до басейну і сказав Іхтіандрові, який визирнув з води:
— Встань, Іхтіандре! Вийди на середину камери, мені треба оглянути тебе.
Юнак скорився.
— Ось так, — говорив далі Сальватор, — ближче до світла. Дихай. Глибше. Ще. Не дихай. Так…
Сальватор вистукував груди Іхтіандра і вислухував переривчасте дихання юнака.
— Задихаєшся?
— Так, батьку, — відповів Іхтіандр.
— Сам винен, — промовив Сальватор, — тобі не можна було так довго лишатися на повітрі.
Іхтіандр похилив голову і замислився. Потім раптом підвів голову і, глянувши Сальваторові просто в очі, запитав:
— Але чому ж не можна, батьку? Чому всім можна, а мені не можна?
Витримати цей погляд, повний глибокого, прихованого докору, Сальваторові було далеко важче, ніж відповідати перед судом. Однак Сальватор витримав:
— Тому, що ти маєш те, чого не має жодна людина: здатність жити під водою… Коли б тобі, Іхтіандре, довелося вибирати: бути таким, як усі, і жити на землі чи жити тільки під водою, що б ти вибрав?
— Не знаю… — відповів, поміркувавши, юнак.
Йому однаково любі були і підводний світ, і земля, і Гуттієре. Але Гуттієре він втратив назавжди…
— Тепер я віддав би перевагу океану, — промовив юнак.
— Ти, Іхтіандре, ще раніше зробив вибір, коли не послухався мене і порушив рівновагу свого організму. Тепер ти зможеш жити тільки під водою.
— Але не в цій жахливій, брудній воді, батьку. Я загину тут. Я хочу на простір океану!
Сальватор затамував зітхання.
— Я зроблю все, Іхтіандре, щоб швидше вирвати тебе з цієї тюрми. Тримайся! — І, підбадьорливо поплескавши юнака по плечу, Сальватор залишив Іхтіандра і пішов у свою камеру.
Сівши на табуретці біля вузького стола, Сальватор глибоко замислився.
Як і кожен хірург, він знав невдачі. Чимало людей загинуло під його ножем через його власні помилки, перш ніж він досягнув досконалості. Проте він ніколи не думав про ці жертви. Загинули десятки, врятовано тисячі. Ця арифметика цілком задовольняла його.
Але за долю Іхтіандра він вважав себе відповідальним. Іхтіандр був його гордістю. Він любив юнака як найкращу свою роботу. А крім того, він прив’язався до Іхтіандра і полюбив його, як сина. І тепер хвороба Іхтіандра та його подальша доля дуже непокоїли Сальватора.
У двері камери хтось постукав.
— Увійдіть! — сказав Сальватор,
— Я не потурбую вас, пане професор? — тихо запитав наглядач тюрми.
— Анітрохи, — відповів Сальватор, підводячись. — Як почувають себе дружина і дитина?
— Дякую, чудово… Я вирядив їх до тещі, далеко звідси, в Анди…
— Так, гірський клімат буде для них корисним, — відповів Сальватор.
Доглядач не йшов. Озираючись на двері, він підійшов до Сальватора і тихо звернувся до нього:
— Професоре! Я завдячую вам життям за врятування дружини. Я люблю її, як…
— Не дякуйте мені, це мій обов’язок.
— Я не можу залишатися в боргу, — відповів наглядач. — Та й не тільки це. Я людина малоосвічена. Але я читаю газети і знаю, що значить професор Сальватор. Не можна терпіти, щоб таку людину тримали у тюрмі разом з волоцюгами й розбійниками.
— Мої вчені друзі, — посміхаючись промовив Сальватор, — здається, вже добилися того, щоб мене як божевільного перевели в санаторій.
— Тюремний санаторій — та сама тюрма, — заперечив наглядач, — навіть гірше: замість злодіїв вас оточуватимуть божевільні. Сальватор серед божевільних! Ні, ні, цього не повинно бути!
Притишуючи голос до шепоту, наглядач говорив далі:
— Я все обміркував. Я недаремно вирядив родину в гори. Я влаштую вам втечу і сам втечу. Злидні загнали мене сюди, але я ненавиджу цю роботу. Мене не знайдуть, а ви… ви виїдете з цієї проклятої країни, де верховодять попи й гендлярі. І ось що я хотів ще сказати, — промовив він, трохи повагавшись. — Я виказую службову таємницю, державну таємницю…
— Можете не виказувати її, — перебив Сальватор.
— Так, але… я сам не можу… насамперед не можу виконати жахливий наказ, який я дістав. Сумління все життя мучило б мене. А якщо я викажу цю таємницю, сумління не буде мучити мене. Ви так багато зробили для мене, а вони… Я нічим не зобов’язаний начальству, яке до того ж штовхає мене на злочин.
— Навіть? — коротко спитав Сальватор.
— Атож. Я дізнався, що Іхтіандра не віддадуть ні Бальтазарові, ні опікунові Зуріті, хоч Зуріта вже має папірця. Але й Зуріта, хоч дав щедрі хабарі, не одержить його, тому що… Іхтіандра надумали вбити.
Сальватор зробив легкий рух.
— Он як? Розповідай далі!
— Так, убити Іхтіандра — на цьому найбільше наполягав єпископ, хоча він жодного разу не промовив слова «вбити». Мені дали отруту, здається ціаністого калію. Сьогодні вночі я повинен підмішати отруту до води в баку Іхтіандра. Тюремного лікаря підкуплено. Він установить, що Іхтіандра погубила операція, яку ви зробили і яка перетворила його на амфібію. Якщо я не виконаю наказу, зі мною розправляться дуже жорстоко. А в мене ж сім’я… Я цілком в їхніх руках. У мене в минулому злочин… невеликий… майже випадковий… Я однаково вирішив тікати і все вже підготував до втечі. Однак я не можу, не хочу вбивати Іхтіандра. Врятувати обох — вас і Іхтіандра — в такий короткий строк важко, майже неможливо. Але врятувати вас одного я можу. Я все обміркував. Мені шкода Іхтіандра, та ваше життя потрібніше. Ви зможете створити своїм мистецтвом другого Іхтіандра, але ніхто в світі не створить другого такого Сальватора.
Сальватор підійшов до наглядача, потиснув йому руку і сказав:
— Дякую вам, однак для себе не можу прийняти цієї жертви. Вас можуть піймати і будуть судити.
— Ніякої жертви! Я все обміркував.
— Почекайте. Я не можу прийняти для себе цієї жертви. Та якщо ви врятуєте Іхтіандра, ви зробите для мене більше, ніж коли б звільнили мене. Я здоровий, сильний і всюди знайду друзів, які допоможуть мені вирватися на волю. А Іхтіандра треба звільнити негайно.
— Я приймаю це як ваш наказ, — сказав наглядач.
Коли він вийшов, Сальватор усміхнувся і промовив:
— Так краще. Нехай же яблуко розбрату не дістанеться нікому.
Сальватор пройшовся по кімнаті, тихо прошепотів: «Бідний хлопчик!» — підійшов до столу, щось написав, потім підійшов до дверей і постукав.
— Покличте до мене наглядача тюрми.
Коли наглядач прийшов, Сальватор сказав йому:
— Ще одне прохання. Чи не можете ви влаштувати мені побачення з Іхтіандром — останнє побачення?
— Це дуже легко! З начальства нікого немає, вся тюрма у нашому розпорядженні.
— Чудово. І ще одне прохання.
— Весь до ваших послуг.
— Звільнивши Іхтіандра, ви зробите для мене дуже багато.
— Але ви, професоре, зробили мені таку послугу…
— Припустімо, що ми квити, — перебив його Сальватор. — Проте я можу і хочу допомогти вашій сім’ї. Ось записка. Тут тільки адреса і одна літера: «С» — Сальватор. Зверніться за адресою. Це вірна людина. Якщо вам треба буде тимчасово переховатись, буде потреба в грошах…
— Але…
— Ніяких «але». Ведіть мене швидше до Іхтіандра.
Іхтіандр здивувався, коли в камері з’явився Сальватор. Іхтіандр ніколи не бачив його таким сумним і ніжним, як цього разу.