Так минали дні, повні мук, відчаю, жахливих сновідінь.
Але ось одного дня вся вілла сповнилась криками, стуком важких кроків. Почувся різкий голос Петера Стара. Кров жбухнула до голови Евеліни. В очах її потемніло…
Тепер або ніколи! Вона ще раз поговорить з ним! Вона ще раз спробує умовити його повернутися до нормального життя.
— Де Евеліна? — загримів голос Петера.
— Нагорі, у себе, володарю! — відповів охоронець.
— Нікого не впускайте до вілли! Я скоро сам поїду в місто…
— Слухаю!
Евеліна чула, як Петер піднявся по сходах, наблизився до кімнати. Стар у військовій формі, без головного убору з’явився в дверях. Евеліна з жахом помітила, що голова його зовсім побіліла, а обличчя покарбувалося глибокими старечими зморшками…
Диктатор усміхнувся, та усмішка його була подібна до усмішки мерця.
— Здрастуй, Еве! Чому так непривітно зустрічаєш мене?
— Здрастуй, Петер! — сказала, підводячись з канапи, Евеліна. — Чом ти приїхав?
Вона намагалася бути спокійною. Диктатор підійшов до неї, схопив її в свої обійми, притиснув до грудей.
— Еве! Люба моя! — пристрасно прошепотів він, цілуючи її в очі.— Ти бачиш— я приїхав до тебе… Ти єдина моя втіха і надія!..
— Єдина втіха? — перепитала Евеліна, відсторонюючись від Петера. — А чому ж ти наказав не випускати мене з вілли? Чому я сиджу, мов у в’язниці? Чому ти не послухав мене?.. Чому ти порушив свою урочисту клятву?
— Чому? Чому? — розсердився Петер. — Не я роблю це! Доля…
— Доля? А для мільйонів людей, які загинули через тебе, теж доля судила жахливу смерть? Невже вони заслужили її? І за що? Що доброго несеш ти світу? Панування проклятої корпорації «Золотого ангела»?!.
— Дурненька! В голосі Стара по чулось роздратування. — Я тільки вийду до фінішу у війні разом з ними! А потім, коли світ схилиться до моїх ніг, я ліквідую цю підступну кліку і створю новий порядок у світі, де буде один господар Петер Стар!.. І ти… моя дружина…
Евеліна широко відкритими очима дивилася на диктатора, тепер уже цілком усвідомлюючи, що ніяка сила не зарадить йому, що він — приречений!..
— Ну, а що тебе не випускали пробач мені!.. Це сталося просто тому, що я боявся за тебе!.. Зараз в країні дуже тривожно, і я хотів, щоб ти була під надійним захистом, — додав Стар після невеликої паузи. — Я приїхав, щоб знову зарядити свою батарею перед останнім походом!.. Церемонитись досить! Я кину всю армію, найстрашнішу зброю проти Сходу і скоро над землею запанує вічний мир! Більше соціальна плутанина не буде терзати світ. Кожен знатиме своє місце. А спільну мету для людства вкажу я — володар всесвіту!..
Очі диктатора засяяли божевільним вогнем. Евеліні здалося, що вона бачить того самого Петера, який з’явився до неї тоді, на віллі, в страшному сновидінні. Кров, руїни, смерть — ось що несе він світові. Що робити? Як зупинити цей невмолимий фатум?..
— Еве! — стривожився Петер, обіймаючи її за плечі.— Ти погано себе почуваєш?..
Евеліна відчула, як її груди притиснулися до металічної коробки, що ховала в собі батарею. Цей дотик пробудив у ній рішучість! Ні, вона не буде вагатися! В її серці нема любові, а лише невмолима ненависть до цієї машини! Треба знищити її ради людей, ради світу, ради тих, кого ще не розтоптав диктатор!..
Погляд Евеліни впав на кортик, який висів з лівого боку на поясі Стара. Якраз він і потрібен їй… Дивлячись прямо в очі Стару, вона легко витягла кортик з піхов, затиснула в гарячій долоні… А вуста ще продовжували говорити слова, такі пусті і непотрібні:
— Петер! Петер! Схаменися! Невже ти не розумієш, що тебе жде страшна загибель?..
— Ні! Ні! Сто разів — ні!.. Провидіння посадило мене на коня — я буду на ньому їхати до кінця!..
Евеліна рвонулась з рук Петера, відступила на крок. Очі її заблищали недобрим вогником.
— Він прийшов — твій кінець! — крикнула вона і, коротко розмахнувшись, вдарила кортиком в груди диктатора — прямо під серце. Але в ту ж мить з жахом відчула, як лезо ковзнулось по металічній поверхні серця!..
Стар відхитнувся від неї, вирвав кортик з грудей, притиснув рукою рану. Мундир забарвився в багровочервоний колір. Петер важко дихав. Кілька секунд він дивився на Евеліну палаючим поглядом, потім страшно зареготав.
— Ха-ха-ха! Ти хотіла вбити мене? Мене — володаря всесвіту! Ха-ха-ха! Я невразливий! Я вічний! Ти забула, що в мене залізне серце! Ха-ха-ха!